Заможні батьки нареченого дізналися несподівану правду

Дорога машина під’їхала до дому. Двигун стих, грюкнули дверцята, й Ірина поспішила назустріч гостям.

Ольга Семенівна й Анатолій Петрович залишилися біля хвіртки. Вони розглядали старий дах, стіни з облупленим оздобленням, косилися на наполовину розвалений сарай. Простоти вони очікували, але такої бідності — ні. Замість милого сільського будиночка перед ними постало, на їхню думку, пристанище для безхатьків.

Дорогою вони вже вирішили: Ірину заберуть із собою, її брата теж якось прилаштують. Тут же можна буде влаштувати тихий куточок для рідкісних приїздів. Але тепер здавалося, що жити тут узагалі неможливо.

— Павле, ти називав це милим і простим? Та тут же жахіття! — сказала Ольга Семенівна. — Ким у твоєї Ірини була мати, алкоголічкою? Інакше як можна було довести дім до такого стану?

— Мені спочатку теж так здалося, якщо чесно, — пробурмотів він. — А потім звик.

Павло вже зайшов за огорожу. Тепер його непокоїло інше: на мотузці сушилися дитячі речі, біля порога стояв візочок. Він здогадався, яка дитина з’явилася в домі. Тільки з Іриною вони ні про що подібне не домовлялися.

— Сину, ми з матір’ю просто не знаємо, що сказати, — долинув голос Анатолія Петровича. — Справжня халупа для безхатьків.

— Уже й не віриться, що Ірина — донька Гончаренка, — хмикнула Ольга Семенівна. — На таку безхатьку він би й не глянув.

Ірина поспішала до них стежкою.

— Добрий день! Заходьте, чого ж ви біля хвіртки? Тільки, будь ласка, тихіше: дитина заснула.

— От про це я й хотів спитати. Яка ще дитина? — різко промовив Павло, ухиляючись від її обіймів.

Вона завмерла, зустрілася з ним поглядом.

— Мамина донька. Ніка. Я оформила над нею опіку, — неголосно й твердо відповіла Ірина.

— Опіку? І вирішила це без мене? Навіть не спитала?

— Ти весь час був зайнятий. Я намагалася кілька разів, а потім вирішила, що таку розмову краще відкласти до зустрічі.

— Отже, папери вже оформлені?

— Так.

Його батьки все ще стояли біля хвіртки й слухали.

— Чудово! — вигукнув Павло. — Жити разом ще не почали, а ти вже в мене за спиною робиш що заманеться!

— Я нічого такого не роблю, — так само тихо заперечила Ірина. — Ніку відправили б до дитячого будинку. Зрозумій, це моя сестра.

— А Павлові вона хто? — втрутилася Ольга Семенівна. — Ні вже, любонько, зі своїм життям розбирайся сама. Ми додому.

Вона розвернулася до машини, потягнувши чоловіка за рукав піджака. Анатолій Петрович охоче пішов за нею.

— Павле, їдемо! — розпорядилася мати.

Він почав задкувати від Ірини.

— Павле, що з тобою? Через Ніку? Вона ж крихітна, клопоту нам не завдасть…

— Від усієї вашої родини самі проблеми, — відповіла за нього Ольга Семенівна, почувши ці слова, й знову звернулася до сина: — Ти й досі не бачиш, яка між вами прірва? Я розуміла, що дівчина не нашого кола, але з твоїм вибором погодилася. А це вже занадто. Яка простота — тут злидні! Та ще й незрозумілих немовлят тобі на шию хочуть повісити. Навіщо тобі це?

Павло відступив ще на крок і опинився за хвірткою.

— Пробач, — тихо сказав він Ірині.

Розвернувшись, він майже побіг до машини. За кілька секунд заревів двигун, і автомобіль рвонув з місця.

Ірина так і залишилася стояти біля хвіртки. Павло відмовився від неї: думка батьків виявилася для нього важливішою за їхнє кохання. Невже все зруйнувала поява Нікуші? Чи справа була в цьому просілому даху? Не вона йому до пари…

Вона заплакала й не відразу помітила тітку Люду. Сусідка чула майже всю розмову. Підійшовши, вона погладила Ірину по плечу.

— Усе мине, дівонько. І це теж мине. Ти ж правильно вчинила, ще дочекаєшся свого щастя. А він не твоя людина, якщо його можна дитиною налякати. Подумати тільки: коли Ксюшу з тіткою Машею ховали, такий турботливий був, такий хороший. Видно, батьки все-таки мають над ним владу. Для них же головне — гроші.

— А для кого вони не головне? — схлипнула Ірина.

— Ти подумай, що кажеш! — зітхнула сусідка. — У нормальних людей на першому місці родина, діти. Гроші нажити можна.

Не дала їй договорити плач із дому. Ірина поспішила туди: Макс уже ходив із Нікусю на руках і тривожився, що ніяк не може її заспокоїти…