Батьки вигнали 18-річну Іру з новонародженою донечкою, але біля дитячого будинку до неї підійшов незнайомець із пропозицією

Для Іри за цим повідомленням стояла Лариса. Місяць тому Іра віднесла документи до реєстратури поліклініки в районному центрі, щоб поставити Ніну на облік. У тітки пів міста клієнток; напевно, одна з них працювала в реєстратурі. Так Іра пояснила собі, звідки Лариса дізналася адресу.

— Заходьте, — сказала вона без тремтіння в голосі. — Я не відмовляюся.

Павло відвозив замовлення клієнтові в місто. Телефонувати йому зараз було ніколи, та Іра й не збиралася: перевіряли її, за доньку відповідати належало їй самій.

Шульга не обмежилася поглядом із дверей. Відчинила холодильник, перевірила, чи не закінчився термін придатності суміші, обмацала матрац у дитячому ліжечку, оглянула аптечку. Потім попросила документи Ніни: свідоцтво про народження, медичну картку. На стіл поруч із ними Іра поклала трудовий договір і довідку про доходи. Коротко пояснила, що житло надає роботодавець, і подумки подякувала Тетяні Василівні за кожен підготовлений папір.

— Що змусило вас звернутися до дитячого будинку? — запитала Шульга, читаючи далі.

— Я збиралася подати заяву про тимчасове влаштування доньки. Після того як мене вигнали, у мене не залишилося ні житла, ні роботи. Я дізналася, що в такій ситуації можна влаштувати дитину на певний час і зберегти всі права матері. Але заява залишилася в мене. Я її не подала.

— З якої причини?

— Того дня я знайшла роботу.

Шульга відірвалася від документів, уважно подивилася на Іру й зробила запис у протоколі.

— А ваш роботодавець зараз де?

— Поїхав у справах до міста. Вдома з донькою я сама.

Замість дзвінка пролунав короткий, упевнений стукіт — так стукають люди, які не сумніваються, що їм відчинять. За дверима стояла Галина Михайлівна в пуховій хустці.

— Ой, гості в тебе, — невинно промовила вона й увійшла без запрошення. — Проходила повз, побачила машину. Подумала, раптом допомога потрібна.

Знявши хустку, сусідка оглянула Шульгу з голови до ніг, як колись оглядала молодих лікарів під час обходу. Потім простягнула руку.

— Галина Михайлівна Гончар. На пенсії, медсестра відділення патології новонароджених, сорок років стажу. Живу по сусідству. Дівчинку спостерігаю з першого тижня, тож можете й мене розпитати.

Про вагу Ніни, її приріст, годування та сон Галина Михайлівна говорила з тією самою точністю, з якою доповідала б головному лікареві. Не забула й реакцію на щеплення. Іра слухала: у сусідки, виявляється, весь цей час зберігалася в пам’яті ціла медична картка її доньки.

Через годину Шульга закрила теку.

— Порушень немає, — сказала інспекторка, підводячись. — За дитиною добре доглядають, умови відповідають вимогам. Складемо акт. Ірино Степанівно, ще я хочу застерегти вас по-людськи.

Біля дверей вона ненадовго замовкла, перш ніж продовжити:

— Ваша тітка не відступається, — продовжила Шульга. — Звернення вже друге: перше надійшло в грудні, тоді вона вказала адресу ваших батьків. У неї є підписана вами згода на усиновлення. Вам це відомо?

— Відомо. У пологовому будинку в мене була температура під сорок. Мати сказала, що треба підписати папери для виписки. От я й підписала.

Шульга помовчала.

— Тоді звертайтеся до юриста, — швидко сказала вона.

Після її відходу Іра зателефонувала Тетяні Василівні. Та приїхала того ж вечора, вислухала її, поставила десяток запитань і записала відповіді в блокнот. Закінчивши, зняла окуляри й залишила їх на столі.

— Почнімо з хорошого: закон вас захищає. Поки суд не ухвалив рішення про усиновлення, мати має право відкликати свою згоду. Сімейний кодекс дозволяє зробити це будь-якої миті, навіть не пояснюючи причин. Рішення ще немає, ми не запізнилися.

— А що поганого?

— Лариса все підготувала заздалегідь. Найімовірніше, підпис засвідчила завідувачка просто в пологовому будинку. Тому нам потрібне офіційне відкликання в нотаріуса. Копії надішлемо до органу опіки й суду. Крім того, ви письмово поясните, у якому стані підписували згоду, розкажете про температуру. Виписку з лікарні вам віддали?

— Мати забрала її, коли отримувала мої документи.

Тетяна Василівна стиснула губи.

— Надішлемо запит на копію. Медичні документи стосуються вас, ви маєте право їх отримати. Не одразу, але виписка в нас буде.

Через два дні вони вирушили до нотаріуса. Акт перевірки Павло побачив на кухонному столі й прочитав без запитань. Лише вранці уточнив час поїздки, відвіз Іру й залишився в машині з Ніною…