Чоловік поїхав на зустріч однокласників, а дружина зайшла до ворожки

Андрій узяв її за руку.

— Ти ж обіцяла дослухатися до мене? — Дочекавшись її кивка, він продовжив: — Прийти й забрати Олену не вийде. Спершу треба довести, що ти її мати. Є результати розслідування, але діяти потрібно так, щоб не сполохати винних. І ще: Віктор про все знає.

— Що ти сказав?

— Він знає. Галина і є його Милочка. Він зрадів нагоді позбутися доньки, бо був упевнений: вона залишиться калікою. А розлучення з тобою боїться — суд може передати тобі половину бізнесу.

— Що ж мені тепер робити? — Оксана чекала, що вирішить Андрій.

— Для початку доб’ємося, щоб ці гади за все відповіли. — У нього заходили жовна. — Зі слідчим я вже поговорив, розповів йому твою історію й про все домовився. Зараз поїдемо до Галини. Там на нас чекатимуть поліцейські.

Дорога не забрала багато часу. Невдовзі Оксана вже стукала у двері жінки, яка відібрала в неї доньку.

— Хто там? — долинув млосний голос.

— Вам квіти, — збрехала Оксана.

Двері відчинилися. Перед нею стояла та сама «замовниця», яку Оксана майже п’ять років тому так наївно застала в кабінеті чоловіка.

— Ти… Отже, увесь цей час — ти?! — продовжила Оксана.

Оксана ладна була кинутися на неї, вчепитися в неї. Андрій устиг обхопити Оксану й тримав, поки вона не затихла.

З кімнати на шум вибіг Віктор. Побачивши дружину, він із несподіванки сховався за Милочку, яка за п’ять років помітно розповніла в боках.

— Ти звідки взялася? Що це за люди? — злякано пропищав він.

— З неба впала, — з ненавистю відповіла Оксана. — Ти змусив страждати мене й нашу доньку, підлий боягузе. Відсьогодні я з тобою розлучаюся. До мого будинку більше не смій приходити. Забирайся у свою комірчину на краю міста!

Поки поліцейські зачитували обвинувачення, Віктор і Галина тремтіли від страху за власні шкури. Потім кожен узявся звинувачувати іншого. Уникнути в’язниці це їм не допомогло.

Того ж дня Оксана подала на розлучення. А потім вони з Андрієм поїхали туди, де жила Олена. Завідувачка дитячого будинку вислухала матір, вивчила документи, що підтверджували її розповідь, і підвелася:

— Ходімо, проведу вас до кімнати Олени.

Із завмиранням серця Оксана відчинила двері спільної спальні для дівчаток. На одному з ліжок сиділа заплакана дівчинка, притискаючи до себе ведмедика без лапки. Побачивши Оксану, вона перестала плакати.

— Мамо… Ти нарешті прийшла.

Оксана кинулася до ліжка й підхопила дівчинку.

— Донечко, душе моя! Знайшла я тебе… Але як ти мене впізнала? Звідки знаєш, що я твоя мама?

Олена уважно дивилася на неї волошковими очима.

— Уві сні до мене прийшла старенька бабуся. З чорним котиком. Вона погладила мене по голові, потім показувала картинки. Там була ти, мамочко. Бабуся сказала, що в неї часу більше немає, а в мене є. І звеліла чекати на тебе.

Оксана впізнала в цій розповіді ворожку. Вдячність до неї зігрівала душу, але тепер Оксана зрозуміла й інше: тієї, хто допоміг їм знайти одна одну, вже не було серед живих.

— Поїдеш зі мною додому, донечко?

— Так, мамо, так! — Олена обвила руками її шию.

З кутка долинуло схлипування. Оксана обернулася. Там сиділа дівчинка років п’яти: обхопивши коліна, вона плакала.

— Що з тобою? Чому ти плачеш?

— Ми з Оленою подружки. Домовилися завжди бути сестричками. А тепер вона піде… А як же я?

Дівчинка сховала обличчя в долонях, плечі її здригалися. Олена підбігла до неї, вмостилася поруч і обійняла.

— Ніночко, не плач. Будь ласка, а то і я заплачу.

— То тебе звати Ніночка? — усміхнулася Оксана.

— Та-ак, — крізь ридання відповіла дівчинка.

— Хіба можу я залишити тут Оленину сестру? Виходить, ти теж моя донька. — Оксана присіла біля них. — Ніночко, хочеш, я стану твоєю мамою?

— Мама! Наша мама! — закричали обидві дівчинки, обіймаючи її.

Заспокоювати всіх трьох довелося Андрієві.

Через місяць шлюб Оксани й Віктора було розірвано. На той час він разом із Галиною вже відбував тюремний строк. Суд позбавив Віктора батьківських прав, а його частку в бізнесі передав Оксані як потерпілій. Тепер компанія цілком належала їй.

Андрій був поруч, допомагаючи коханій у всьому. До Олени він прикипів усім серцем, а для неї вже став татом. Ніхто не заперечував проти цього, тим паче що він удочерив дівчинку.

Ще через місяць Оксана й Андрій одружилися. Невдовзі вони оформили удочеріння Ніночки. Відтоді сестрички не розлучалися.

З пологового будинку Іру зустрічали всією сім’єю. Вона вийшла до них утомлена, щаслива, зі згортком на руках, з якого долинав крик.

— Ура! У нас хлопчик! Тітко Іро, покажи ляльку! — навперебій просили дівчатка.

Оксана взяла малюка на руки, з ніжністю подивилася на нього.

— Щастя тобі, малюче!