Іра намагалася поговорити з чоловіком про його вечірні зникнення, а потім вирішила перевірити його слова за допомогою радіоняні

— А ім’я ти синові вже вибрала? — запитала Таня, облишивши суперечку.

— Ні, — Іра похитала головою. — Ми ще заздалегідь домовилися: дівчинку називаю я, хлопчика — чоловік.

— Гляди, не прогадай! — розсміялася Олена. — Назве якимось Никодимом чи Прокопієм. Зараз же люблять вигадливіші імена.

— Коля такого не вибере, я впевнена, — всміхнулася Іра. — Він думав про Віктора чи Артема. Сказав, що подивиться на малюка й відразу зрозуміє, як його звати.

— А поки не випишетеся, як до нього звертатимешся? — здивувалася Таня. — Я свого вже Ромочкою називаю.

— Рома — це Роман? — уточнила Іра.

— Так. Роман.

— Гарне ім’я. А з іменем по батькові як?

— Роман Степанович.

— Просто якийсь артист! — захоплено сказала Іра.

Із цієї трійки Іра затрималася в пологовому будинку найдовше. Коли по неї приїхав Коля з квітами й кульками, у палаті вже лежали інші жінки; до пуття познайомитися з ними вона не встигла.

Удома чекали і на неї, і на довгоочікуваного сина. Під час вагітності встигли зробити ремонт, купити ліжечко, візочки та решту необхідних речей. Тепер до цих приготувань Коля урочисто додав подарунки дружині: гарну каблучку з діамантом і радіоняню.

— Чутимеш, коли він прокинеться, — пояснив він. — І спокійно займатимешся своїми справами, а не бігатимеш кожні п’ять хвилин до спальні перевіряти, чи спить син.

Іру тішили подарунки, але ще більше — те, як уважно чоловік про все подумав. Він і після їхнього повернення не сидів без діла: по кілька разів на день вирушав до магазину чи аптеки по те, чого не передбачили заздалегідь. Піднімався до сусідів, просив не шуміти, щоб дружина могла виспатися. Наступного дня сам поїхав оформляти свідоцтво про народження.

— Ось і перший документ нашого сина! — урочисто сказав Коля, простягаючи Ірі обкладинку після повернення.

Вона розкрила її. Усередині було написано: «Бондар Богдан Миколайович».

— Богдан? — Іра здивовано глянула на чоловіка. — Ми ж про Артема чи Віктора говорили.

— Говорили, — погодився Коля. — Але він ні на Артема, ні на Віктора не схожий. Я його побачив і відразу зрозумів: Богдан. Тобі не подобається? — запитав він уже засмучено.

— Подобається, звісно. Гарне ім’я. Богдан… Богдаша…

Іра пробувала ім’я на різні лади, і воно дедалі більше пасувало малюкові. Коля чудово придумав. Чоловік напружено чекав на її рішення, поки вона нарешті не кивнула:

— Богдан Миколайович.

Коля полегшено видихнув.

— Гарно звучить, — продовжила Іра. — А зі мною лежала Таня, у неї теж хлопчик. На день раніше за нашого народився. Так от, його звати Роман Степанович. Як в артиста.

— Теж гарно, — погодився Коля. — Але наш Богдан Миколайович звучить не гірше.

— Не гірше, звісно. Ми, до речі, з Танею телефонами обмінялися. Вона близько живе. Хочемо разом у парку з дітьми гуляти.

— Добре, кохана, — кивнув Коля. — Тільки не засмучуйся, якщо в неї не вийде. Ти вже розраховуєш на ці прогулянки, а вдома в неї можуть виявитися інші плани.

— Та не збираюся я засмучуватися. Ми всього кілька днів спілкувалися. Вона, може, про мене вже й не пам’ятає.

— Богдан, Богдаша… Мені подобається, — казала Таня під час їхньої прогулянки. — Якби не сімейні традиції, я б, мабуть, і свого так назвала.

Вони йшли тінистими парковими алеями. Над ними височіли могутні дуби й витончені липи; трохи далі починався мішаний ліс, де серед беріз та осик росли сосни і ялини. Але тут від літнього сонця ховали великі листяні дерева.

— Навряд чи варто засмучуватися через ваші традиції, — сказала Іра, вирішивши, що подругу могло засмутити ім’я сина. — Роман Степанович звучить чудово. Не здивуюся, якщо він стане відомим музикантом чи знаменитим актором.

Зателефонували вони одна одній через місяць після виписки. Літо було в самому розпалі, удома стояла задуха, проте лікарі на регулярних прийомах не дозволяли надовго вивозити немовлят за місто.

— На день поїхати можна, але до вечора треба повернутися додому, — казали вони батькам. — У таких маленьких дітей ми могли чогось іще не помітити. Та й підхопити малюк щось може: імунітет поки слабкий. Медична допомога має залишатися доступною будь-коли…