Ірина місяцями оплачувала чоловікові окрему палату без діагнозу, але, приїхавши до клініки, виявила її порожньою

Андрій пильно вдивився в Оксану. Хотілося з її очей визначити, що саме вона знає, де закінчуються її відомості. Він не збирався викладати більше, ніж потрібно: зайве про себе розповідати ні до чого. Але й перевіряти, як далеко вона зайде, якщо розсердиться, йому зовсім не хотілося. З Оксаною не можна було вгадати наперед, чим усе обернеться. У гніві вона ставала небезпечною, могла зважитися на найбезрозсудніший учинок. Андрій не сумнівався: трапиться нагода — вона запроторить його за ґрати й оком не змигне. Погроза звернутися до поліції не здавалася йому порожніми словами. Злити її мовчанням було надто ризиковано, та й Ірина просила розповісти все зараз. Він вирішив не випробовувати долю. Доведеться пояснювати свою затію швидкого збагачення тут, тільки дібрати м’якші слова, щоб розповідь прозвучала не так уже й страшно.

— Два роки тому Бондар, начальник нашого відділу, оголосив, що знає, як зробити суперпрограму, — почав він неохоче. — Казав, що компанія заробить на ній величезні гроші.

Але поступово небажання говорити змінилося захопленням. Можливостями програми Андрій зацікавився ще тоді, з найпершого пояснення Бондаря, і відразу повірив в успіх. Той був талановитий, недарма його час від часу запрошували викладати інформатику в інституті.

— Він узяв двох помічників: мене й Ковальчука, — продовжив Андрій. — Хлопець був новенький, лише рік після інституту. На початку літа впритул засіли за роботу. Найважче, коди, Бондар писав сам, Ковальчук допомагав йому, а мені діставалися легші завдання. Просувалися швидко, невдовзі стало зрозуміло, що все виходить. Навіть прикинули ціну, за яку можна буде продати. Гроші виходили нечувані. — Андрій продовжував уже охоче: — Бондар тоді з Наталією зустрічався, освідчився їй, каблучку подарував. Вона дізналася про ціну програми й давай умовляти: забирай собі, закінчуй сам, потім продаси.

Він розповів, що Бондар відмовився. Вони вже працювали командою, залишати за бортом двох помічників він не збирався. І перед компанією було б соромно: усім же оголосив, що відділ працює над новим суперпроєктом.

— Наталія зрозуміла, що вмовляння марні, й розлютилася на нього, — продовжив Андрій. — Пішла до боса, доповіла: начальник комп’ютерного відділу в робочий час своїми програмами займається. Керівництво навіть розбиратися не стало — Бондаря звільнили. Але розробок він не забрав, усе залишив у відділі. Розраховував на нас із Ковальчуком: ми завершимо роботу, а компанія потім продасть програму. Так і решта думала, Наталія зокрема. Тільки її такий результат не влаштовував. Їй треба було випередити всіх, щоб у програми виявився один власник. Вона вирішила, що краще за мене з цим ніхто не впорається, і запропонувала мені взятися за доопрацювання. Обіцяла будь-яку допомогу, яка знадобиться. Залишався Ковальчук: більше завадити нам було нікому. Наталія позбулася й його. Поскаржилася керівництву, нібито він, коли налаштовував комп’ютери, знищив важливі програми, які там були встановлені. Тепер, мовляв, у працівників через це проблеми. Молодого хлопця вислуховувати й з’ясовувати, що сталося, ніхто не став. Звільнили відразу, не розбираючись, як до нього Бондаря.

— Андрійку, ми ж домовилися нічого не пропускати, — глузливо перебила Оксана. — Чесно й докладно. А ти забув сказати, що спершу Наталія тебе обкрутила, зробила своїм коханцем. І вже потім, переконавшись, що тримає тебе в руках, запропонувала привласнити програму.

— Як? — Ірина зблідла. — Андрійку, вона правду каже?

— Я відразу розумів, що Наталці від мене потрібно, — зізнався він, не дивлячись на дружину. — Але встояти, коли йдеться про такі гроші, не зміг.

Він схопився з ліжка й підійшов до Ірини. Тепер він віддано дивився їй в очі.

— Іро, повір, я про вас думав. Про тебе, про дітей. Набридли докори: ти більше отримуєш, я в тебе на утриманні. Хотів одним махом усе виправити. Вийшло б — ми б із тобою до кінця життя могли не працювати.

— І Наталія б це дозволила? — глузливо запитала Оксана. — Вона мені про віллу в Греції розповіла. Ви вже вибрали собі підхожу. У неї все було розраховано. Навіть у Бондаря вдома файли завантажувала, щоб тобі легше було доопрацьовувати. А потім приносила до офісу й передавала тобі.

Звичний світ Ірини зруйнувався. Увесь цей час, поки вона боролася за здоров’я чоловіка, вона була впевнена: біду можна здолати, усе ще можна виправити. Місяці хвороби здавалися страшними, але не нескінченними. Колись вони залишаться позаду, Андрій одужає, і вони знову будуть щасливі. Ірина вірила, що вдвох вони ще згадають пережите з усмішкою — уже не боячись тієї незрозумілої недуги, з якою стільки часу не могли впоратися лікарі. Тепер виявилося, що повертатися нікуди. Не лише майбутнє, на яке вона чекала, стало неможливим: і минуле було зовсім не таким, яким вона його знала. Поки вона жила з упевненістю, що чоловікові можна вірити, поруч із нею були подружня невірність і зрада, користь і брехня. Вона навіть не уявляла, скільки всього не знала про власне життя. Пробачити Андрієві це вона не зможе…