Ірина місяцями оплачувала чоловікові окрему палату без діагнозу, але, приїхавши до клініки, виявила її порожньою

Чоловіки почали повільно підніматися. Ірина поквапилася назад, вирішивши, що в палаті про все запитає в Андрія. За кілька хвилин двері відчинилися: Степан увіз чоловіка на кріслі колісному. Блідий, виснажений Андрій мав такий самий поганий вигляд, як і під час попередніх відвідин. Лікар привітно поздоровкався з Іриною й поквапився до решти пацієнтів.

— Я на тебе понад годину чекаю, — насторожено сказала вона, підходячи до чоловіка. — Уже почала хвилюватися, обійшла всю клініку. Де ти був?

— Степан возив на консультацію, — неохоче відповів Андрій. — Усе ніяк не розберуться, що зі мною таке. Знову інше лікування призначили.

Вона не знала, чи можна цьому вірити. На сходах Андрій говорив про роботу, терміни, гроші, але зараз мав такий поганий вигляд, що Ірина пожаліла його й не наважилася розпитувати. Вона збиралася все з’ясувати відразу після його повернення, а тепер мовчала. Чоловік так і не дізнався, що вона чула їхню з Гончаром розмову й що почуте її стривожило. Ірина не розуміла, про який величезний заробіток могли говорити тяжкохворий чоловік і його лікар. Ні тестування, ні оформлення не пояснювали їй сенсу їхньої бесіди. Про все це хотілося запитати в Андрія, проте вона вирішила почекати, поки йому полегшає. Тоді можна буде повернутися до розмови на сходах; поки ж вона лише м’яко нагадала про палату.

— Андрійку, нам через три дні потрібно звільнити палату, — м’яко нагадала вона. — Ти ж пам’ятаєш? Грошей на рахунку майже не залишилося. Далі платити нічим.

— Пам’ятаю я, пам’ятаю, — роздратовано озвався він. — Навіщо ти щоразу, коли приходиш, повторюєш те саме?

— Може, завтра щось привезти?

Запитуючи, Ірина вже розуміла, що сьогодні нічого від нього не доб’ється. Настрій у чоловіка був поганий; краще піти й залишити його з ноутбуком.

— Нічого не привозь, — жорстко сказав Андрій. — Усе, що потрібно, у мене є. Крім спокою й тиші.

Камінь у її город. Він хотів якнайшвидше залишитися сам. Ірина втомлено усміхнулася, поцілувала чоловіка в колючу щоку й, попрощавшись, тихо вийшла.

Тепер до страху за його здоров’я додалася інша тривога. В Андрія була таємниця. Сенс почутого вислизав, але саме місце розмови, шепіт і обіцянка величезного заробітку лякали. Їй не давала спокою думка, що за такими грошима могло ховатися щось нечисте.

Ірина ніколи не порушувала закон і дітей виховувала так, щоб у них не виникало з ним проблем. Із чоловіком обговорювати це якось не доводилося. Їй здавалося, він і без пояснень розуміє: злочинна справа рано чи пізно випливе й залишить ганебну пляму на всій сім’ї. Припустити, що Андрій здатний на подібне, вона не могла. Але й придумати, яким чесним заробітком він зараз зайнятий, не вдавалося. Незрозумілим залишалося і його бажання провести в клініці ще місяць.

Треба було заспокоїтися, а поговорити про все вона могла лише з Оксаною. Близька подруга підтримувала її завжди, хіба що грошима не виручала: сама виховувала двох школярів і ледь зводила кінці з кінцями. Зате вислухати, втішити, порадити вміла як ніхто. Ірина взяла трохи солодощів до чаю й поїхала до неї просто з лікарні. Зустрітися можна було й завтра на роботі, у їхній спільній компанії, але чекати до ранку вона вже не могла.

— От уже кого не чекала! — здивувалася Оксана, впускаючи її до квартири. З обличчя гості вона відразу помітила недобре. — Що сталося? Андрійкові гірше?

Ірина похитала головою й узялася розповідати. Вона докладно описала сьогоднішні відвідини, а розмову на сходах постаралася відтворити особливо ретельно, пригадуючи кожну почуту репліку.

— Оксано, ти розумієш, що це могло означати?

— Тут радше тобі розбиратися, ти в нас юристка, — замислено відповіла подруга. — Тестування, сертифікація, ліцензія… Може, збираються щось купувати чи продавати. Але я не впевнена.

На пояснення розраховувати, схоже, не доводилося. Ірина сподівалася, що Оксана допоможе розібратися в почутому, але та теж могла лише припускати. Гостя продовжила розповідь: переказала, як чоловік відповідав їй уже після повернення до палати, як дратувався через її слова. З лікарні вона пішла з важким серцем — і про це теж сказала подрузі. Оксана вислуховувала її мовчки. Потім потягла за собою на кухню й посадила за стіл. Поки вона варила каву, Ірина так і не почула від неї ні поради, ні розради. Мовчанка тривала, доки перед гостею не з’явилася чашка гарячої кави. Поставивши її на стіл, Оксана нарешті заговорила…