Ірина місяцями оплачувала чоловікові окрему палату без діагнозу, але, приїхавши до клініки, виявила її порожньою

Оксана відступила. З відповіді Ірини вона зрозуміла, що подруга не бажає нічого чути про походеньки чоловіка. Самій Ірині та коротка розмова спочатку здалася безневинною, але зовсім забути її не вдалося. Ближче до свята вона все ж вирішила перевірити, чи немає в попередженні бодай частки правди. Подрузі вона завжди довіряла. Оксана не стала б без причини переказувати їй плітки про Андрія, і це змушувало замислитися, попри власну впевненість у чоловікові. Тож на ювілей компанії Ірина зрештою зібралася не випадково: їй хотілося самій побачити, що відбувається.

Тепер, сидячи за столом поруч із чоловіком, вона з усмішкою стежила за тим, як він милується танцівницями. Наталії серед них не виявилося. Ірина оглянула столики й знайшла її поруч із начальником та його дружиною. Андрій і далі не відривав погляду від танцмайданчика. Тоді Ірина поставила гострий підбор своєї туфельки йому на носок.

Він скрикнув, повернувся до дружини й узявся обурюватися, намагаючись перекричати оглушливу музику.

— Пів години вже витріщаєшся, — роздратовано сказала Ірина. — Тобі самому не набридло?

— Знову за своє! Уже й подивитися не можна? — невдоволено озвався Андрій. — Піду провітрюся.

Він підвівся й попрямував до фоє. Ірина втомлено дивилася йому вслід: від гуркоту музики, гучного сміху підпилих колег і неприродно бадьорого голосу ведучого вона втомилася. За дві години тут вона так і не помітила нічого підозрілого між чоловіком і Наталією.

Усміхнена Оксана підійшла до столика й зайняла вільний стілець.

— Зачаїлися вони, — впевнено сказала вона. — Якби тебе тут не було, Андрій із Наталією поводилися б інакше.

— Може, ти помилилася? — Ірина втомлено всміхнулася. — Крім тебе, мені ніхто ні про що таке не казав.

— А кому охота з Наталкою сваритися? Усі знають, чого від неї чекати. Наговорить начальникові — потім не розгребеш. — Оксана зітхнула. — Гаразд. Якщо сьогодні нічого не побачиш, завтра покажу тобі знімки. Я їх спеціально зберегла.

Через день вона покликала Ірину до кафе під час обідньої перерви. За столиком показала кілька кадрів із відеозапису. Судячи з них, знімали камери спостереження, встановлені на фасаді їхньої офісної будівлі.

На кадрах, знятих у різні дні, Наталія передавала Андрієві тонкі папки з м’якого пластику. Непрозорі, вони не давали розгледіти вміст: там могли лежати аркуші паперу чи якісь дрібні предмети. Андрій цілував Наталію в щоку, після чого обоє щоразу швидко розходилися.

Найбільше дивували місця зустрічей. Ні кабінетів, ні коридорів, ні холів зі сходами — усе відбувалося надворі. То на ґанку сусіднього кафе, то біля власної машини Андрія, де він чекав на Наталію, а одного разу під деревами, на газоні.

— Дивно, — визнала Ірина, розглядаючи кадри. — Які в них можуть бути справи? І чому Андрійко мені про них жодного разу не говорив?

— Тут не тільки справи. — Оксана піднесла один зі знімків ближче. — Подивися на їхні погляди. Між колегами такого не буває. Це коханці так одне на одного дивляться.

Не дочекавшись від Ірини відповіді, Оксана відкрила на смартфоні сторінку Наталії в соцмережі. Серед останніх знімків була фотографія біля офісу: поруч із Наталією стояв Андрій. Фотографію супроводжував підпис: «Поруч зі мною — чоловік із числа найпривабливіших і творчо мислячих серед моїх знайомих».

У відповідь Ірина лише всміхнулася. Пильність подруги вона цінувала, але ні фотографія, ні підпис її не стривожили. З креативністю Наталія, мабуть, переборщила: Ірина вважала чоловіка доволі пересічним айтівцем. Із рутинними завданнями він давав раду, а от створити щось значне, видатне, на її переконання, був не здатний.

Після кафе Ірина збиралася запитати Андрія про папки. Проте намір поступово забувся, та й сама зустріч стерлася з пам’яті. Лише сьогодні, коли вона переказала розмову на лікарняних сходах, Оксана знову згадала ті кадри.

— Але який стосунок папки мають до його хвороби? — дивувалася Ірина. — Ти вважаєш, що між ними є зв’язок?

— Знаю я рівно стільки ж, скільки й ти. Тільки я, на відміну від тебе, зіставляю факти. І вони мені зовсім не подобаються.

Від серйозності, з якою це було сказано, Ірині стало страшно. По спині ніби пробіг холодок. Вона завжди вважала Оксану спостережливою й мудрою; тепер боялася, що та розгадала якусь жахливу таємницю Андрія…