Ірина пережила зраду чоловіка з найкращою подругою й почала нове життя, але випадкова зустріч знову завела мову про її чоловіка

— Значить, не дає себе скривдити! Молодець, хлопчина. Зубатий.

Через деякий час інтернат зажадав, щоб батьки забрали сина й зайнялися його вихованням. Таня вирушила розбиратися, збираючись влаштувати скандал. Перед поїздкою випила для хоробрості.

Директорка відчула запах алкоголю й віддавати їй Славка відмовилася. Натомість викликала поліцію та органи опіки. Вони склали протокол і передали його до суду. Батьків попередили: ще одне, навіть найменше порушення — і вони втратять батьківські права.

Максима це протверезило. Він одразу забрав сина додому, почав займатися з ним будівництвом. Водив до бабусі й дідуся, намагаючись показати, як добре людині, коли поруч родина.

Таня змінювати своє життя не збиралася. Іноді вона навіть намагалася послати хлопчиська по випивку. Якби не втручався Максим, Славко напевно отримав би в магазині дві пляшки для матері.

Самостійно зупинитися дружина не могла — Максим це розумів. Через знайомих він влаштував її на лікування. Після виписки Таня протрималася без випивки приблизно рік.

Потім вона знову потягнулася до пляшки, і в Максима опустилися руки. Славко на той час увійшов у підлітковий вік, розібрався, що відбувається вдома, й зненавидів матір. Говорив із нею по-хамськи, часом ледь не доходив до рукоприкладства.

Таня скаржилася чоловікові. Максим пробував напоумити сина, але підліток мовчав, похмуро дивлячись на матір спідлоба. Кожне батьківське прочуханування лише додавало йому злості на неї.

Зрештою Славко втік із дому. Погана компанія, з якою він зв’язався, привела його до колонії.

Максим більше не бачив способу впоратися із залежністю дружини й вигнав її до батьків.

— Це ти довела мого сина до в’язниці, — звинуватив він Таню.

Батько, мати й старший брат наглядали за нею, і пити вона стала менше. Зате ще дужче злилася на людей, на весь світ: вважала, що оточення зламало їй життя. Одного разу пішла з батьківського дому й зникла.

Поліції допомагало все село, але через місяць пошуки припинили. При цьому висловили припущення, що навесні її тіло саме знайдеться десь у лісі.

Максим їздив до Славка в колонію. З однієї такої поїздки він не повернувся. У селі припускали, що залишився десь поблизу сина, але ніхто не знав цього напевно.

Згодом на його ділянці сталася пожежа. Будинок, який Максим будував із такою любов’ю, з його різьбленими лиштвами, перетворився на обгорілий кістяк.

Танині батьки ще довго намагалися розшукати доньку чи зятя. Але літнім людям ставало важко їздити, подавати заяви, і поступово вони теж припинили пошуки. Сподівалися хоча б на онука: звільниться — приїде їх провідати.

Через півтора року після весілля в Ірини й Нодара народився син — Георгій Нодарович. У родині чоловіка його звали Гошею. Відпустку з догляду за дитиною Ірина брати не стала: одразу після декрету повернулася до роботи, довіривши малюка батькам Нодара.

Бабуся з дідусем із задоволенням займалися онуком. До турбот про нього долучили й прабабусю з прадідусем.

Спочатку подружжя працювало в одній лікарні. Потім Нодара покликали головним лікарем до іншої, і він перевів туди Ірину. Обоє встигли зробити кар’єру, здобути ім’я, коли виникла потреба знову переїжджати.

Гоші було вже чотирнадцять. Він наполегливо просив залишити його з бабусею та дідусем.

— І до Липоріччя звідси добиратися легше, — навів він останній аргумент.

Батьки рішення не змінили.

— Ми з мамою вже домовилися, — сказав Нодар. — У нашій квартирі оселяться її батьки. Вони літні, їм важко далі вести сільське господарство. Каті теж буде легше знайти тут роботу. Тож до Липоріччя їздити нема чого. А сюди приїжджатимеш на канікули, усіх одразу й провідаєш. У столиці в тебе буде більше можливостей учитися й обирати професію.

У лікарні звістку про від’їзд двох чи не найкращих лікарів сприйняли із засмученням. Ірина й Нодар запевняли колег, що й після переїзду до них можна буде звертатися — по консультацію, з проханням.

— Розумію вас, — сказав завідувач на прощання. — Я й сам на вашому місці погодився б. Від того й розставатися з вами ще важче.

Переїзд і початок роботи на новому місці призначили на весну. Зате для Гоші знайшлася радісна новина: йому дозволили закінчити навчальний рік у своїй школі й перебратися до батьків лише після літніх канікул.

За два місяці, що лишилися, подружжя майже не відпочивало. Дізнавшись, що вони їдуть, пацієнти ринули до лікарні, і обом хотілося встигнути допомогти всім. Планові операції змінювалися консультаціями; цей безперервний нон-стоп виснажував украй…