Ірина пережила зраду чоловіка з найкращою подругою й почала нове життя, але випадкова зустріч знову завела мову про її чоловіка

Одного разу Ірина зізналася господині, що їй ніяково сідати за такий стіл: у приготуванні всієї цієї розкоші вона ж не бере участі. Мати Нодара щиро захопилася.

— Вах! Завжди мріяла про донечку, про помічницю! А вийшли ось ці два бовдури. — Вона показала на синів. — Іринко, не соромся. Мені радісно приймати тебе, наша люба госте.

До наступного запрошення Ірина напекла млинців і привезла їх на подяку за гостинність. Для її частування звільнили місце посеред столу; млинці хвалили так, що подарунок анітрохи не загубився серед інших страв.

Особливо подобалися їй самі свята в цьому домі. Ніхто не напивався, як бувало в Липоріччі, і, боронь Боже, не заводив з’ясування стосунків. За їжею та вином жартували, розповідали про життя в горах, про предків Нодара.

— Як же раділи мої батьки, коли старший онук обрав медицину! — Нодар старший похитав головою і долив Ірині домашнього вина. — Нам із коханою дружиною доводилося працювати, заробляти на життя. Яке там тоді навчання… Наші батьки засмучувалися, хоч і намагалися цього не показувати. Але я відчував. А тут Нодар вступає до медичного! І обирає хірургію, як дід і прадід. Яка для них радість. А ви, Іро, як прийшли до цієї професії?

— Не знаю, — усміхнулася вона. — Після медучилища продовжити навчання здавалося природним. Але лікарів у моїй рідні немає. Батько з матір’ю живуть у селі, займаються господарством. Я збиралася повернутися до них і стати фельдшеркою. Та не склалося.

Згадалися Максим і Таня. Продовжувати Ірина не стала: їй не хотілося ворушити те, що було пов’язане з ними.

Про її перший шлюб Нодар дізнався лише тоді, коли сам запропонував їй стати його дружиною. Він простягнув коробочку з каблучкою, а Ірина похитала головою.

— Ні, ні. Будь ласка, не треба.

— Чому? — Він образився. — Невже ти мене зовсім не любиш?

— Нодаре, ти ж майже нічого про мене не знаєш.

— Усе я знаю! — палко вигукнув він. — Ти добра, гарна, кращої за тебе немає. І лікарка чудова. А ще я тебе люблю. У цьому вже точно не сумніваюся.

— А знаєш, наприклад, що я вже була заміжня?

— Що? — Нодар одразу зупинився. — І ти… досі любиш його?

У його запитанні було стільки болю, що Ірина відчула провину: вона завдала його близькій, коханій людині.

— Звісно, ні, — сказала вона, дивлячись йому в очі. — Річ не в ньому. Мені страшно, що все повториться.

— Що повториться? — розгубився Нодар. — Ти взагалі більше не хочеш виходити заміж?

— Я боюся тієї історії, яка трапилася зі мною тоді.

— Давай присядемо он на ту лавку. Розкажи мені все, добре? Нам же на психології в інституті казали: не можна тримати це в собі, треба з кимось поділитися. А з пропозицією я зачекаю. Відповіси «так», коли сама будеш готова.

Його впевненість викликала в Ірини внутрішню усмішку. Вона зітхнула.

— Після першого курсу медучилища я приїхала на канікули до Липоріччя, до батьків…

До школи Славко більшу частину часу жив у бабусі з дідусем. Підростаючи, він почав прибігати до матері в магазин, але Таню дратувало, що син заважає їй працювати.

— Славку, йди до тата. Хай він із тобою побуде.

Максим зазвичай щось майстрував. Відриватися від роботи йому теж було не до речі, і дитина заважала обом.

Коли настав час учитися, Таня переконала чоловіка відправити Славка до інтернату в Яснобережжі.

— Він же змучиться щодня їздити туди й назад, — пояснювала вона Максиму.

Тепер турбота про сина не обтяжувала їх щодня. Таня дедалі частіше випивала вдома, іноді дозволяла собі це й у магазині. Максим спочатку стримувався, але поступово почав пити разом із нею. Вранці бралися за старе, а далі із запалом допивали все, до чого могли дістатися.

Недороблений паркан так і залишився недоробленим. Частину курей устигли продати, решта давно поздихали. Проте подружжя влаштовувало їхнє життя — до дзвінка зі школи.

— Ваш син серйозно нахуліганив: побив молодшого школяра. Його поставлять на облік у відділі у справах неповнолітніх, — повідомили їм телефоном.

Таня спершу засмутилася. Потім випила, і засмучення змінилося гордістю за Славка…