Ірина пережила зраду чоловіка з найкращою подругою й почала нове життя, але випадкова зустріч знову завела мову про її чоловіка

Того дня на додачу розігрався сильний буран. На проїжджій частині виросли замети. Після зміни Нодар утомився, їхав обережно й повільно: доводилося давати раду слизькій дорозі та заметам.

Раптом із замету вискочила жінка. Два кроки — і вона впала просто перед машиною. Нодар устиг загальмувати.

Вони вийшли на дорогу. Жінка в лахмітті лежала нерухомо, наче знепритомніла.

— Ти її збив? — із жахом запитала Ірина.

— Ні, удару не було. Я б відчув.

Викликавши екстрені служби, подружжя підійшло ближче. Від лежачої різко тхнуло алкоголем.

— Та вона п’яна як чіп, — гидливо скривився Нодар і повернувся до машини по медичні рукавички.

Ірина присіла біля жінки, обмацала голову. За кілька секунд та перевернулася на спину й захропіла. У її обличчі Ірині привиділося щось знайоме.

Працівники, що під’їхали, поклали жінку на каталку й завантажили до машини швидкої.

— Я з нею поїду, — рішуче сказала Ірина й, помітивши запитальні погляди, пояснила: — Я лікарка.

Фельдшер кивнув. Ірина сіла поруч із постраждалою.

Перший огляд травм не виявив — лише сильне сп’яніння. Документів у жінки не було. Вона спала так міцно, що дізнатися навіть її ім’я поки було неможливо.

У приймальному покої Ірина чекала на чоловіка: він зателефонував і пообіцяв приїхати. Вона напружено перебирала знайомі обличчя — пацієнток, батьків Гошиних однокласників, перукарок, випадкових знайомих. Нарешті подумала про Липоріччя, і в пам’яті з’явилася Таня.

Ірина не відразу повірила своїй здогадці. Що подрузі робити самій у місті, якщо в неї в селі дім, чоловік, син? Але що довше вона згадувала обличчя пацієнтки, то впевненішою ставала: це Таня.

Вона записала контакти лікаря, під наглядом якого залишалася жінка, і вийшла до Нодара, який приїхав.

— Що з’ясувалося на дорозі? — запитала Ірина.

— Усе добре, — радісно відповів він. — Жодних слідів удару. Свідки взагалі кажуть, що ми до неї не доїхали. А тут як?

— Травм немає. Вона п’яна як чіп.

Ірина замислилася, чи казати йому про свою здогадку.

— Що тебе тривожить? — запитав Нодар.

— Здається, я знаю цю жінку. Це Таня, моя подруга з Липоріччя.

— Та сама, що з твоїм колишнім чоловіком шури-мури крутила?

Ірина кивнула.

— Може, ти помилилася, — спробував заспокоїти її Нодар.

— Я майже не сумніваюся. Записала телефон лікаря. Коли вона прийде до тями, треба поговорити.

Ірина відкинулася на підголівник і заплющила очі.

— Поїхали додому, — провадила Ірина. — Я так втомилася.

До палати вона зайшла в білому халаті й підійшла до ліжка. Пацієнтка повернула голову, але впізнавання в її погляді не було.

— Привіт, Таню.

— Добрий день, — хрипко відповіла та.

— Не пам’ятаєш мене?

Таня похитала головою.

— Іра. З Липоріччя.

Пацієнтка підвелася, сіла.

— Ірина? Зніми-но шапочку.

Ірина зняла її.

— Точно, ти! — Таня зареготала. — От і зустрілися! Ти тут працюєш?

— Ні, в іншій лікарні.

— Оце так. Стала-таки лікаркою!

— Стала, — кивнула Ірина. — А ти як у місті опинилася?

— Поїхала, та й годі. Остогидло мені в селі, втекла сюди.

— А Максимко? Син?

Від батьків Ірина дещо знала про їхнє життя.

— Теж згадала! Славко давно дорослий, я навіть не знаю, де він. А Максимко сам хотів мене спекатися. Ну, я й пішла, щоб до гріха не доводити. Тільки як сюди потрапила — не второпаю.

— Ти була нетвереза, посковзнулася, впала. Швидка привезла.

— Отакої! А я думаю: тепло тут, світло, ще й годують.

Ірина дивилася на подругу й не могла повірити, до чого та докотилася.

— А живеш ти де? Лікар каже, час тебе виписувати. Документів при тобі не знайшли. Куди підеш?

Таня потерла долонею червоне обличчя, замислилася.

— Не знаю. Мабуть, до дружбанів на вокзал. Не в Липоріччя ж повертатися. Та й на чому? Грошей немає, пішки не піду. І не хочеться туди.

— Давай зателефоную Максимкові, попрошу забрати тебе.

— Спробуй, — усміхнулася Таня. — Послухати б, якими словами він свою колишню жінку пошле. Слухай, а можна в тебе пожити? Ти ж моя подруга. Не покинеш у біді?

— Подумаю, — відповіла Ірина. — А ти поки збирайся.

Того ж вечора вони з Нодаром приїхали по виписану Таню. Ірина принесла їй кілька своїх речей, і замість колишнього лахміття на подрузі тепер був чистий, пристойний одяг. Її посадили в машину й повезли до батьків Нодара. Гостьова кімната вже чекала…