Ірина пережила зраду чоловіка з найкращою подругою й почала нове життя, але випадкова зустріч знову завела мову про її чоловіка

Укотре Таня взяла графин із настоянкою. Максим підійшов до шафи й дістав дві чарки.

— Це ти що, без мене п’єш? Недобре. Так недовго й на алкоголічку перетворитися.

Він налив обом.

Після розлучення Ірина ще довго оговтувалася. Це виявлялося не в тому, що вона без кінця перебирала в пам’яті те, що сталося: усі сили дівчина віддавала навчанню, поринувши в нього з головою. Вона майже не спілкувалася з однокурсниками й не шукала нових стосунків. У гуртожитку звикли все робити гуртом, а Ірина трималася відлюдькувато й цим відрізнялася від решти. До неї ставилися насторожено. Навіть із дівчатами, що жили в тій самій кімнаті, розмови майже не виходили за межі привітання чи подяки.

Можливо, саме ця одержимість навчанням допомогла Ірині закінчити училище на відмінно. Їй дали рекомендації для вступу до інституту — раніше такої можливості вона навіть не розглядала. Її план був іншим: повернутися додому, до батьків, і працювати в селі фельдшеркою. Тепер повернення здавалося важким. У Липоріччі на неї чекали співчутливі погляди односельців, а серед тих, кому знадобилася б медична допомога, могла опинитися й нова сім’я Максима. Жити поруч із ними та ще й лікувати їх — до такого життя Ірина повертатися не хотіла. Якщо продовжити освіту, можна залишитися в місті. Навчання в інституті давало їй шанс побудувати тут нове життя.

— Ірино Степанівно, Нодар просить зайти до нього.

— Дякую, Тамарочко. Зараз зайду.

Усміхнувшись медсестрі на посту, лікарка в білому халаті пройшла за скляні двері відділення. Наприкінці довгого коридору, ліворуч, був кабінет із табличкою «Головний лікар». Ірина поправила зачіску, смикнула халат і постукала.

— Заходьте!

Вона відчинила двері. Вродливий темноволосий чоловік підвівся з крісла й радісно всміхнувся їй. У густому волоссі вже помітно сріблилася сивина.

— Привіт. Замкни, будь ласка, двері.

Повернувши ключ, Ірина підійшла до чоловіка.

— Здрастуй, любий. Як ти? Щось сталося?

— Сталося, — усміхнувся Нодар. — Я скучив за тобою.

— Нодаре, ми ж бачилися сьогодні вранці!

— А мені мало. Я б щохвилини з тобою проводив.

— Ми й так в одному відділенні працюємо.

— То й що? Тебе не влаштовує, що я так люблю свою дружину?

— Ще й як влаштовує! — Ірина поцілувала його, скуйовдила волосся й розсміялася. — Правду кажуть: до п’ятдесяти ви все хлопчаки.

— У серпні мені сорок п’ять. Ще трохи — стану чоловіком, тоді й дорікнути не буде чим. Слухай, мені запропонували роботу в столиці, у дослідницькому центрі. Я поки сказав, що подумаю.

— Погоджуйся, тут і думати нічого! — здивувалася Ірина.

— Упевнена? А ти, як вірна дружина, покинеш свою роботу, зміниш дім і поїдеш за мною?

— Любий Нодаре, людей засилали в далекі краї. А ми збираємося в протилежний бік. Звісно, поїду, я ж твоя дружина. Чи ти надумав сам поїхати, подалі від нас із сином? — Вона жартома насупилася.

— Кохана, ну що ти! Кажу ж, я без тебе й хвилини прожити не можу.

Він поцілував її. Ірина трохи відсторонилася.

— А які умови? Розкажеш докладніше?

— Увечері вдома все обговоримо. Зараз напишу їм, що приймаю пропозицію.

— Гаразд, домовилися, — кивнула вона. — Тільки Гошка знову обурюватиметься.

— Із ним я поговорю, — підморгнув Нодар.

У медичному інституті Нодар Берідзе був визнаним красенем. Його зовнішність приносила йому і заробіток: окрім навчання, він знімався в рекламі й виходив на подіум. Викладачі не раз зупиняли його в коридорі.

— Нодаре, знову вас по телевізору бачив. Маєте гарний вигляд, білий халат вам личить. Сподіваюся, і носитимете його гідно.

Ровесники схвалювали його успіхи: плескали по плечу, показували піднятий великий палець. Викладачі, за плечима яких були роки лікарської роботи, дивилися на підробіток інакше. Студент міг би влаштуватися лаборантом або фельдшером на швидку — такі заняття їм були зрозумілі. Можна було приймати екстрені виклики диспетчером, та хоч би й вантажником заробляти: і це не викликало б такої недовіри. Але рекламна модель? Молодий чоловік вчиться на лікаря, а гроші отримує за зйомки й покази. Для старших медиків така робота лишалася такою ж незвичною, як і підозрілою.

Водночас до самого навчання Нодара претензій не було. Він добре навчався, сесії складав вчасно, жодних заборгованостей за ним не числилося. Після практики викладачі отримували про нього чудові відгуки: і там студент показував себе з найкращого боку. А те, що він вродливий, — що ж, у кожного свої вади. Усе це однак не переконувало багатьох старших лікарів, що Нодар залишиться в медицині. Вони сумнівалися: чи не обере він для заробітку щось легше, наприклад ту саму рекламу, у якій уже успішно працював…