Ірина пережила зраду чоловіка з найкращою подругою й почала нове життя, але випадкова зустріч знову завела мову про її чоловіка

Сам Нодар у виборі не сумнівався. Він продовжував медичну династію, про яку мало хто знав: у складні часи його батьки відмовилися від лікарської кар’єри. Старший син вирішив піти слідами бабусь і дідусів — у медицині він бачив своє покликання.

Підробіток йому запропонував Леван, молодший на півтора року брат. Той мріяв про рекламу, навчався на продюсера й уже працював у рекламному агентстві.

— Нодаре, рятуй! — попросив він якось удома. — Завтра перший день зйомок, а хлопець, якого затвердили для ролика, захворів. У нас уже все замовлено: майданчик, камери, освітлювачі.

— Леване, яка з мене модель? Я гадки не маю, що там робити.

— Режисер пояснить. У тебе відповідна зовнішність. Гример почаклує — від нашого хлопця не відрізниш.

Відмовити рідному братові, з яким вони разом бешкетували в дитинстві, Нодар не міг. Після тих зйомок його помітило модельне агентство. Коли замовник довго не обирав обличчя для своєї реклами, менеджери наостанок діставали фотографію Нодара. Від такого фактурного хлопця відмовлялися рідко. Найчастіше йому пропонували зображати лікаря: чорноокому, чорнявому студенту білий халат пасував особливо.

Ірина знала, хто такий Нодар Берідзе, і віталася кивком, зустрічаючись із ним в інститутських коридорах. Але на загальновизнаному красені вона вже одного разу обпеклася. До того ж він навчався на два роки старше й приїздив із дому, а вона жила в гуртожитку. Зблизилися вони пізніше, у кардіохірургії: Ірина прийшла туди в інтернатуру, Нодар після інституту працював ординатором.

На ранковій п’ятихвилинці головний лікар представив нових інтернів. Після неї Нодар зупинив дівчину.

— Привіт! Я ж тебе пам’ятаю.

— Так, я навчалася на два курси молодше, — кивнула Ірина.

— Саме так! — Він усміхнувся й узяв її під лікоть. — Ходімо, покажу відділення, поясню, що де. Пробач, забув твоє ім’я.

— Ти його й не знав, — усміхнулася вона. — Ірина. Дуже приємно.

— Гарне ім’я.

Він повів її знайомитися з відділенням.

Дружба почалася з новорічної зміни. Черговий ординатор та інтерн удвох реанімували літнього пацієнта, який наче вирішив не дожити до наступного року. Нодар захоплювався тим, як безпомилково Ірина розуміла, що потрібно робити кожної миті; її вражало, наскільки впевнено діяв молодий лікар.

Дідуся вдалося відкачати — вмовити його організм іще трохи попрацювати. Після цього знесилені медики пили каву в ординаторській. До кінця зміни було ще далеко; вони говорили про те, що треба знайти можливість хоча б трохи відпочити.

— Іро, приляж, — умовляв її Нодар. — Я поки за хворим подивлюся. Нам ще чергувати, відпочити б хоч трохи.

— Ні, давай краще ти, — відмовлялася вона. — Я можу сама почергувати, а потім тебе розбуджу.

Після спільної реанімації втомилися обоє, але залишити іншого самого на чергуванні ніхто з них так і не погодився. Усю решту зміни ординатор та інтерн провели вдвох.

Коли після чергування Нодар запропонував підвезти її додому, сил заперечувати вже не лишилося. Але названа адреса його здивувала.

— Ти в гуртожитку живеш?

— Так. Я поки ще числюся в інституті.

— Хіба там відпочинеш? І не переконуй мене, я бував у вас, знаю, як Новий рік святкують. Після чергування туди їхати не варто. Давай до мене.

— Тоді не треба, я сама дістануся, — отетерівши, рішуче відповіла Ірина.

— Спочатку дослухай. У батьків великий будинок за містом, є гостьова кімната. Усі зараз удома: мама, батько, молодший брат, адже свята. Клянуся, нічого такого я не замишляю. Спокійно поспиш, відпочинеш, а завтра повернешся до гуртожитку. Сам тебе відвезу.

Ірина погодилася. Що змусило її тоді прийняти запрошення, вона й через роки не могла пояснити. Чоловік незмінно стверджував, що то була доля.

Поки мати Нодара готувала для Ірини кімнату, Леван вручив гості новорічний подарунок — ялинкову кулю з фірмовою символікою. Батько, Нодар старший, запропонував їй чудового грузинського вина. Кожен із домашніх намагався чимось її потішити.

Навіть у батьків Ірину не зустрічали з такою теплотою: там клопоти про молодшу доньку й підсобне господарство майже не лишали для неї часу. Тут же їй у всьому догоджали. На новому місці вона чудово виспалася, а наступного дня господарі ще довго не хотіли її відпускати.

Згодом Ірина не раз згадувала цей прийом і не могла вирішити, кого полюбила першим — Нодара чи його рідних. Запрошення від його матері, батька, а часом і від Левана він передавав регулярно, і вона охоче приїжджала. На свята родина збиралася за великим столом, де серед безлічі частувань були і грузинські, і звичні домашні страви…