Капітан літака вийшов до пасажирів і попросив уваги

— Вітаю. Я капітан цього літака. Людина, з якої ви зараз смієтеся, — мій дід. Він прожив довге життя й має право вдягатися, як хоче. Народився перед самою війною, потім з’явилися ще два брати. Батько пішов на фронт, мати працювала в тилу. Дід допомагав прогодувати молодших: працював, тягав важке й на життя не скаржився. Вивчився, став механізатором від бога. У місті животіти не залишився, поїхав піднімати колгосп. Його й зараз там цінують. Він досі працює, молодих навчає.

Максим бачив, що слухає весь салон.

— А куди він тепер летить? — запитав хтось.

— У його житті сталася сумна історія. Син Денис, мій батько, виявився не найкращою людиною. Рано поїхав із дому, відтоді батьки його не бачили. Вони все життя підтримували одне одного. А ми з дідом нещодавно випадково зустрілися й дізналися, що ми рідні. Дід так зрадів, повіз мене знайомитися з бабусею. Не встигли: приїхали, а її вже немає. Зараз везу його до себе, до дружини й дітей. Нехай хоч ненадовго дідусь відчує себе щасливим.

Закінчивши, Максим ще раз оглянув салон. Дехто плакав. Він повернувся на своє місце, літак злетів. Жартувати з Андрія більше нікому не хотілося. Старий дивився в маленьке віконце й плакав від щастя: у нього був онук.

— Кохана, подивися, кого я привіз! — Максим обійняв дружину.

— Вітаю, — кивнула вона незнайомому старому.

— Виявилося, це мій дідусь.

— Який дідусь? У твоєї мами ж не було батька. У тебе теж…

Вона нічого не розуміла.

— Ходімо, розповімо.

Макс узяв її під руку, вони зайшли до будинку. Почувся дитячий сміх, униз збігли діти: одному було років п’ять, другому — три. Андрій заплющив очі. Згадалися маленькі брати: так само вибігали назустріч, просили хоч крихти. А в нього й крихт не було.

— Знайомся з правнуками, — усміхнувся Максим.

— Знаєте, що скажу? — Старий підвівся. — Ніколи ще я не був таким щасливим. Зовсім недавно Лариса голосила: самі ми з нею на всій землі. Син десь є, а може, вже й немає, тільки ріднитися з нами не хоче. І раптом за один день — така велика родина!

Макс підійшов, обійняв його.

— Усе буде добре, — прошепотів він дідові на вухо.

Майже п’ять років Андрій прожив у Максима з родиною. Потім попросив відвезти його назад до села. Там ще кілька місяців працював — без роботи не міг до останнього.

Помер він у кабіні комбайна. Машину ремонтували, Андрій сів перевірити її й так і залишився за кермом. Там його й знайшли.

Максим приїхав поховати діда. Денис не з’явився. Чи живий він узагалі, ніхто не знає.