Прибиральницю попросили виступити на концерті після парі з інвестором

Максим шумно видихнув і одним різким рухом послабив вузол краватки. Та цього виявилося замало: він стягнув краватку зовсім, зім’яв і жбурнув на стіл. Директор і співвласник фірми мусив дотримуватися дрескоду суворіше, ніж будь-хто зі співробітників. Максим Лісовський представляв компанію, а отже, бездоганний вигляд мав зберігати завжди, без знижок на настрій. Одяг був частиною цього бездоганного образу.

Ілюстрація — ШІ

Замолоду він любив вільні футболки та джинси, але більшу частину життя проводив у класичних сорочках і піджаках. Розпорядку підкорялося все, аж до того, що він надягав уранці. Утім, нарікати на діловий гардероб було б несправедливо: такий стиль йому личив. Ліза повторювала це постійно, а до думки дівчини з дипломом спеціаліста варто було дослухатися. Та й власним очам Максим довіряв. Скромничати щодо своєї зовнішності він ніколи не вважав за потрібне.

Старі фотографії батьків підтверджували те, про що досі із захватом говорили друзі родини: пара була напрочуд гарна. Від батька Максимові дісталися зріст і статура, від матері — тонкі правильні риси, чітко окреслені брови, гарна шкіра. Вона й сама лишалася красунею до самого кінця та жартувала, що передала синові все найкраще, а от батько трохи зіпсував її роботу рудуватим волоссям і ластовинням.

Дівочі погляди рано пояснили Максимові, що він вродливий. Та довгий час це його мало цікавило. Значно важливішим було визнання хлопчаків, а серед них за чисту шкіру та гарне обличчя авторитету не здобудеш. Там цінувалися витривалість, сила, спритність — і всього цього йому вистачало. Невгамовну енергію сина батьки ще в дитинстві намагалися спрямувати в мирне русло: віддали його в спорт. Характер для цього в нього виявився підхожий.

До випускного класу першість Максима Лісовського в школі вже ніхто не заперечував. За привабливою зовнішністю стояли цілком гідний атестат і добрі перспективи. Чималу роль у цих перспективах відігравали й можливості батька, який за кілька років устиг разюче змінити своє становище.

Раніше старший Лісовський був скромним науковцем: викладав у виші інформатику й таку саму нудну для сина математику. Проте за цією скромністю ховалися чималі наукові здобутки. Павло звів докупи накопичені знання та напрацювання, написав комп’ютерну програму — і нею зацікавилися відразу кілька великих банків. Викладач несподівано став фахівцем, якому були готові добре платити. Він оформив авторські права на розробки, продовжив працювати й за кілька років уже володів великою, солідною фірмою.

Синові разом із батьковим ластовинням математичний хист не дістався. Для Павла це було справжнім засмученням. Максик відверто не любив точних наук, а його тверда четвірка з алгебри виглядала мало не глузуванням із батька — доктора фізико-математичних наук.

— Телепень ти, бездар! Ганьба на мою сиву голову, — починав умовляти його Павло. — Як ти гадаєш, заради кого я стараюся? Не вічно ж мені працювати. Постарію — кому тоді фірму залишати?

— Звісно, мені, — кивав син із нахабною впевненістю. — Програміста з мене не вийде, математика теж, але яке це має значення? Капіталом можна управляти й без твоїх улюблених систем числення, логарифмічних функцій та всіляких гігатерів, омег, кіло. До речі, усе забуваю тебе спитати: терабайт більший за мегабайт чи навпаки?

— Щоб мої очі тебе не бачили, нетямущий! — сердився батько, не цілком серйозно. — До управління капіталами він уже доріс! Ти спершу зароби їх, потім зумій не розгубити, недороблений капіталісте.

Наприкінці школи Максим усе ж узявся підтягувати точні предмети: попереду був економічний виш. Шкільне навчання йому добряче набридло, але відмовлятися від подальшої освіти він не збирався. Розбещеним мажором він не виріс — родина зажила заможно, коли він був уже досить дорослим. Просто звикнути до зручного життя виявилося легко, а розлучатися з ним не хотілося. До того ж одного разу, після чергової вечірки, батько зустрів його цілком серйозним попередженням.

— Максиме, запам’ятай одну річ. Якщо розраховуєш безтурботно жити й гуляти на мої заробітки, краще відразу викинь це з голови.

Сидіти на батькових грошах син і без того не збирався. За його мірками, грошей тих, до речі, було не так уже й багато. Студентські роки він провів весело, проте навчання не занедбував: учився досить добре, щоб ні в кого не виникало підстав для претензій. Здобувши диплом, відразу влаштувався менеджером до великої, серйозної компанії давнього батькового клієнта…