Мати найняла детектива, щоб зірвати весілля сина, але його звіт сховала навіть від чоловіка

Мати все ще гриміла у слухавці, але Ірина вже не чула слів. Із жахом вона помітила, що машина опинилася на зустрічній смузі. Просто на неї їхала величезна вантажівка. Вереск гальм, удар, дзвін розбитого скла, скрегіт заліза — і темрява.

Опритомнівши, Ірина побачила білу стелю й білі стіни. Спершу не розуміла, де вона й що сталося. Потім згадала вантажівку. Нога занила так сильно, що вона знову заплющила очі.

— Ірочко, опритомніла…

Цей чоловічий голос, мабуть, їй вчувався. Його тут бути не могло. Ірина невпевнено розплющила очі — поруч таки сидів Михайло. Блідий, розгублений, із червоними очима, він гладив її руку.

— Дівчинко моя, я так злякався. Думав, утрачу тебе назавжди.

— Михайле… Ти тут? — насилу промовила вона: голос погано слухався.

— Де ж мені бути, люба? Пробач дурня. Вперся, носився зі своєю образою. А зателефонували, сказали про аварію — усе покинув і приїхав. Усім богам молився, аби тільки ти вижила.

— Михайле, я так завинила…

— Маленька моя, ні. Ти злякалася тоді, а потім ховала цей біль. Я тепер розумію, Ірочко. Ти головне щастя мого життя. Більше нікуди тебе не відпущу.

По щоці Ірини скотилася сльоза — від полегшення. Згодом вона дізналася, що цілий тиждень була непритомна. Після серйозної операції лікарі жодних прогнозів не давали: усе можливе вони зробили, далі залишалося сподіватися, що організм упорається.

Біля її ліжка сидів не тільки Михайло. Коли йому доводилося їхати в нагальних справах, його змінювали Катя й Максим. Так вони чергували весь тиждень.

— Отже, вони теж мене пробачили? Катя пробачила? — запитала Ірина чоловіка.

— Звісно, пробачили.

Молоді прийшли невдовзі. Першою до ліжка підійшла Катя.

— Люба моя, — прошепотіла Ірина.

— Рідна… Мамочко, — відгукнулася Катя, припадаючи до її руки. — Я поговорила з бабусею. Баба Лара нарешті розповіла мені все, і я зрозуміла. Бідна моя, як ти стільки років жила із цим болем? Мамочко, ти тільки одужуй.

Максим стояв поруч, ніяковів, кілька разів поривався заговорити й не наважувався. Потім усе-таки промовив:

— Мамо, ти в мене найкраща. Я так тебе люблю.

Він припав до її другої руки. Діти сиділи на ліжку поруч з Іриною, а вона тихо усміхалася, заспокоєна. Жах нарешті скінчився. Серце відтануло; замість брехні, болю й печалі в ньому залишалася тиха радість.

Михайло дивився на них від вікна, потім підійшов і обійняв усіх разом.

— Ось і помирилася наша сім’я.

Через дев’ять місяців Катя народила донечку. Зустрічати її з пологового будинку приїхала Ірина, яка вже повністю відновилася після аварії. Максим тримав величезний букет і розгублено дивився на двері, чекаючи на дружину. Михайло схвильовано ходив туди-сюди. Поруч, у кріслі колісному, сиділа Лариса Іванівна й витирала сльози радості. Тепер вона стала вже прапрабабусею.

Катя вийшла з рожевим конвертом. Ірина й Михайло одразу кинулися до неї, а Максим застиг на місці.

— Приймай дитину, татусю! — дзвінко гукнула йому медсестра.

Він кинувся вперед, віддав Каті квіти й невпевнено взяв малятко.

— Голівку підтримуй! Ось так, — захвилювалася Ірина й поправила його руку.

Лариса Іванівна, хоч і бачила погано, схвалила турботу родички. Її правнучка була в надійних руках.

Оксану Леонідівну й Степана Матвійовича на цю зустріч не запросили. Спілкуватися з ними нікому особливо не хотілося.