Мати найняла детектива, щоб зірвати весілля сина, але його звіт сховала навіть від чоловіка

— Ніяк не зрозумію, через що ви розійшлися. Ви ж ідеально підходили одне одному, — знову починала вона розмову.

Дорослий син уже не ділився з нею кожним секретом. Ірина розуміла: перед нею дорослий чоловік, так і має бути. Але це все ж трохи зачіпало, і розпитування тривали. До Вікторії вона поверталася день у день, аж поки Максим не витримав.

— Мамо, будь ласка, перестань випитувати, — сказав він різко. — Не можу говорити про дівчину погано.

— Я за тебе хвилююся, — вона стиснула губи. — Така пара була! І хто її батько, теж забувати не варто.

— Оце тебе, схоже, найбільше й непокоїть, — усміхнувся Максим.

— Так, непокоїть, але не найбільше, — образилася Ірина. — Мені куди неприємніше думати, що ти так і мінятимеш одну дівчину на іншу. Несолідно це. А Вікторія…

— Мамо, знову та сама пісня! — син смикнув плечем. — Зрозумій нарешті, дружина з Вікторії буде гірша нікуди.

— Та чим вона тобі не догодила?

— Усім. Для початку — як би м’якше висловитися — надто вже вона любить чоловіків.

— У якому розумінні?

— У прямому, мамо. Друзі розповідали, що вона зустрічається з іншими, а я відмовлявся вірити. Поки сам з іншим не застав. Тобі цього недостатньо?

— Так, синку, гидко вона вчинила. Але, може, ще візьметься за розум? Нагуляється, як кажуть.

— Нагуляється?! — скрикнув Максим. — Ти з мене смієшся? Такі не змінюються. Пропонуєш мені все життя рогоносцем ходити? І вона кілька разів переривала вагітність. Чи була серед них моя дитина — не знаю, та вже й неважливо. Її ж подруги мені по секрету сказали, що тепер народити вона ніколи не зможе. Порожня вона, не жінка. Ти без онуків хочеш залишитися?

— Так, ти маєш рацію, синку, — пробурмотіла Ірина, міняючись на обличчі. — Вікторія тобі не підходить.

Ірину зачепили не подробиці про колишню дівчину Максима, а те, як він говорив про неможливість народити. Ці слова прозвучали для Ірини наче докір їй самій.

Якийсь час Ірина давала Максимові спокій. Та невдовзі зміни в ньому стали надто помітними: додому він приходив пізно, часом залишався десь на ніч, а сам ніби світився зсередини. Мати знову заговорила про його особисте життя, поки що лише з чоловіком.

— Здається, у нашого сина знову хтось з’явився, — шепнула вона Михайлові.

— З’явився, я вже знаю, — відповів той з усмішкою.

— І ти досі мені нічого не сказав? — Ірина ахнула й надулася. — Від тебе я такого не чекала.

— Ну що ти! Учора побачив його в кафе з дівчиною. Сиділи вдвох, обіймалися. Потім справи закрутили, і я забув тобі розповісти.

— А ти дізнався, хто вона? Хто її батьки? — відразу пожвавішала Ірина.

— На столі табличку з іменами батьків не виставили, — розсміявся Михайло. — На вигляд звичайна, проста дівчина.

— Проста? — Ірина насупилася. — Михайле, ми повинні з’ясувати, що це за дівчина. Максим легко закохується, про практичні речі не думає. Ще одружитися запропонує, а там, припустімо, мати з батьком алкаші. Не можна залишати це так.

Михайло відмахнувся: син і без них розбереться, як йому вчинити. Ірину це не зупинило. Вона намагалася з різних боків розвідати про нову пасію, але Максим мовчав, як партизан. Щойно мати підбиралася до питання, яке її цікавило, розмова вже звертала в інший бік.

За однією з вечерь він сам повідомив те, чого Ірина стільки часу домагалася, — і зовсім не так, як вона розраховувала.

— Завтра ввечері я прийду не сам, — сказав Максим батькам.

— Кого ти приведеш? — запитала Ірина, мало не вдавившись відбивною.

— Свою кохану дівчину. І майбутню дружину. Ти ж хотіла, мамо, щоб я одружився? Ми з Катею вже заяву подали.

— Заяву? І тільки тепер вирішили нас сповістити? Максиме, ти розумієш, наскільки це нерозсудливо? Ми про неї нічого не знаємо! Чим займається, з якої родини? А ти вже зібрався весілля справляти!

— Катя медсестра, працює в травмпункті. Пам’ятаєте, я місяців два тому на пробіжці підвернув ногу?

— Звісно. Я хотіла нашого лікаря викликати, а ти відмовився, сказав, що сам усе вирішиш.

— От я й заїхав до першого травмпункту, який трапився. Катя наклала мені тугу пов’язку. Тоді познайомилися, потім почали спілкуватися.

— Спілкуйтеся, ніхто не забороняє! Але навіщо подавати заяву, якщо ви знайомі лише два місяці?…