Мати потай влаштувалася прибиральницею до нареченого доньки, а він вигнав її з кабінету, не впізнавши майбутню тещу

— Не може людина бути такою чистенькою! — Оксана з презирством кинула звіт перед собою. — Ти ж знаєш: зовні сяє, а всередині чорнота. Мусить же десь урівноважуватися. Якщо він у нас святий, навіщо в юристи пішов? Сидів би на скелі, торочив мантри та розмовляв із вищими енергіями!

— Оксанко… — Павло відірвався від документа, який вивчав, і докірливо подивився на дружину. — Перевірити його захотіла ти сама. Перевірили — причепитися ні до чого. Розумію, зараз важко уявити людину, яка ніде не забруднилася, але ж бувають винятки.

— А я не вірю! — Вона вперто тупнула ногою. — Моє чуття мене ще не обманювало. Зараз воно вже кричить: Тетянка збирається пов’язати життя з негідником!

— І чого ти від мене чекаєш? — Павло зітхнув так тяжко, наче запитував про це весь світ. — Знайти людей, які схоплять Артема й добряче з ним поговорять? А потім як доньці в очі дивитися? Тетяна нас зненавидить, і ти це знаєш. Вона горда, вперта, такої образи не пробачить. Послухай, тобі важко через те, що вона ось-ось випурхне з гнізда. Ти звикла бути мамою, бачити її поруч, знати про все. Але діти йдуть, інакше не буває. Потім своїх народжують — озирнутися не встигнеш, уже бабуся. Тільки мамою ти від цього бути не перестанеш.

— А може… — почала Оксана й, упіймавши хитрий погляд чоловіка, запитала: — Що?

— Якщо тобі так важко змиритися, що дитина виросла, давай ще одну заведемо. Буде в нас рум’яний веселий карапуз. Хлопчисько! От від сина я б не відмовився. Ми ще не старі, а медицина зараз дива творить. Ходитимеш вагітна, з’явиться власних турбот по самі вуха — ніколи стане про Тетянку тривожитися. А потім разом із нею малюків роститимете. Уяви, дядько з племінником — ровесники. Чудово ж!

— З чого це неодмінно хлопчик? — Оксана зморщила носа; про Артема вона вже забула. — Може, мені ще донечку хочеться.

— Тоді хоч двійню! — Павло розсміявся, підхопив дружину й закружляв, мов легку пір’їнку. Він робив так уже двадцять із лишком років. — Уже цілий дитячий садок ми потягнемо. Я завжди хотів, щоб дітлахів було багато.

— Справді? Павлику, ти ж це серйозно?

— Серйозніше нікуди, люба. Забула, як люди від самого мого голосу тремтять?

— А я б хотіла, — зізналася Оксана. — Тетяна виросла, а я досі пам’ятаю її крихітні ніжки у своїх руках. І перше слово наче вчора почула. Мабуть, ти вгадав: я переживаю, що вона стала дорослою. А материнської любові в мені стільки лишилося, через край хлюпає. Я б із радістю знову стала мамою.

— То що ж нам заважає? — ніжно шепнув їй на вухо чоловік.

Оксана дивилася на нього й бачила того хлопчиська, який примчав верхи на коні з букетом квітів. Романтичного, бентежного — зовсім як тоді. П’ятдесятирічний серйозний чоловік з очима людини, яка чимало дізналася про життя, наче зник.

— Мамо, це правда? — Тетяна влетіла до кабінету без стуку, усміхаючись до вух. Позаду неї лишилася розгублена секретарка.

— Ти про що? — Оксана почервоніла, хоча вже здогадалася, з чим прийшла Тетяна.

— Що в мене братик буде!

— Тато розповів? — Оксана похитала головою. — Адже обіцяв поки нікому не казати.

— Та хіба ж він утримається! Я сьогодні по речі додому заїхала, а він аж світиться. Стала питати, чому так радіє. Він же з результатами УЗД по дому носиться!

— Так, я вчора до лікаря ходила, — скривилася Оксана. — Досі не віриться, що вдалося без ЕКЗ. Тільки щодо статі поки нічого певного. Скринінг перший, можуть помилитися. На другому зрозуміліше буде, лишилося місяць-півтора почекати. Тато, звісно, про сина мріє, хоча запевняє, що й доньці зрадіє. Мені самій байдуже.

— Виходить, ти вже на третьому місяці! І весь цей час мовчала!

У Тетяни очі на лоба полізли.

— Не хотіла відволікати тебе від щасливого сімейного життя. До речі, про вашу родину: з весіллям уже вирішили? Коли збираєтеся?

— Наприкінці літа, — усміхнулася Тетяна. — Артем відпустку візьме, і поїдемо подорожувати. На навколосвітню подорож, звісно, не назбирали, але хочемо невеликими містами проїхатися. Кажуть, краса там, як у народній казці, і для туристів усе облаштовано.

— Тато може подарувати вам подорож куди захочете. Хоч на інший край світу.

— Мамо, не треба, — зніяковіла Тетяна. — Артем же досі про вас не знає. Я так і не наважилася сказати. І грошей у тата він би все одно не взяв.

— Але це був би подарунок.

— Яка різниця? Нам хочеться тут машиною поїздити. Романтично ж, і не як у всіх.

— Зрозуміло. Знайомитися з ним нам, виходить, на весіллі доведеться?

— Знову ти, мамо! Ну навіть якщо на весіллі — нічого жахливого. Зараз багато хто так знайомиться. Зате я рада, що проти нашого шлюбу ти більше не заперечуєш.

— Я й раніше не заперечувала.

— Навіщо ж тоді детектива наймала? — примружилася Тетяна…