Мати потай влаштувалася прибиральницею до нареченого доньки, а він вигнав її з кабінету, не впізнавши майбутню тещу

Обіцяти було неважко: в успіху Оксана не сумнівалася. Тоді вже Павлові доведеться погодитися, що вона має рацію, замість того щоб посміюватися з її спроби вивести Артема на чисту воду.

Завгоспка відчинила комору й пихато оглянула нову прибиральницю. Перед нею стояла Оксана в простому спортивному костюмі, з волоссям, стягнутим у хвіст. Пишні локони, на які щодня йшло не менше години, зникли разом зі звичним макіяжем. Тепер вона була схожа на звичайну жінку років сорока з гаком.

Для переконливості Оксана все-таки трохи затемнила шкіру під очима, а напередодні наїлася перед сном солоного, щоб обличчя не мало бездоганно доглянутого вигляду. Два прищики на лобі навіть потішили її. З нігтів вона зняла лак, а біля переходу купила дешеві окуляри — тепер вони сиділи на переніссі, доповнюючи новий образ.

— Інвентар і мийні засоби тут, — повідомила завгоспка. — Що робити, запам’ятали?

— Звісно, — кивнула Оксана. — Кабінети прибирати двічі на день, ще коридор і два санвузли. Наприкінці зміни виносити сміття з усіх кошиків. Уранці один раз усюди витирати пил, шибки протирати вологою ганчіркою.

— Можете не продовжувати, бачу, ви зрозуміли, — усміхнулася завгоспка. — Якщо забудете, пам’ятка в підсобці висить. Дивіться, щоб бруду ніде не було, весна все-таки.

— Звісно, простежу.

— Ну то починайте, — поблажливо всміхнулася жінка.

Два перші дні обернулися для Оксани пеклом. Контора маленька, а сміття працівники залишали неймовірно багато: всюди чашки з недопитою кавою, туалет засмічений. Вона невдоволено бурчала подумки: навіщо тільки вплуталася? Побачили б зараз підлеглі — сама Оксана Бондар підтирає за офісним планктоном!

На другий день з’явився Артем. Оксана впізнала його відразу: високий красень у бездоганному костюмі, обличчя самовдоволене. На прибиральницю він навіть не дивився, наче нічого, крім роботи, для нього не існувало.

Побувавши кілька разів у його кабінеті, вона встигла потай перебрати папери на столі й зазирнути у відро для сміття. Уривки договорів, що вже втратили чинність, чернетки, порожні стаканчики — нічого корисного. На кухні й у курилці Оксана прислухалася до працівників. Артем жартував, з усіма поводився ввічливо, але про себе не розповідав. Усе йшло як завжди.

Павло вдома про її нову роботу не розпитував, і за це вона була йому вдячна. Власна затія вже здавалася їй безглуздою, марною. Проте кидати розпочате Оксана не звикла, та й відчуття, що в Артема є таємниця, не відпускало.

Того дня вона, як завжди після зміни, обходила кабінети з прибиранням: мила підлогу, спорожняла кошики. В Артема чомусь затрималася. Майже всі розійшлися, тільки на кухні перемовлялися дві жінки. Комп’ютер на його столі залишився ввімкненим.

Оксана причинила двері, переконалася, що ніхто не дивиться, і сіла за стіл. Такої нагоди не можна було змарнувати. У папках на робочому столі лежали договори, бланки, акти; перегляд жорсткого диска спочатку теж нічого не дав. Навряд чи він тримав особисте на службовому комп’ютері. Та тут вона помітила значок із підписом «Кохана».

Пальці тремтіли, коли Оксана відкривала папку. Вона чекала фотографій Тетяни, але на екрані з’явилася інша — незнайома молода красуня з темним волоссям. На одних знімках дівчина позувала сама, на інших її обіймав Артем. Навіть дурень зрозумів би: дружбою тут не обмежувалося. Можливо, колишня? Але навіщо тоді зберігати її фотографії на робочому комп’ютері?

Про всяк випадок Оксана дістала з кишені телефон і кілька разів перезняла екран.

Шум із коридору змусив її здригнутися. Вона поспіхом усе закрила, вискочила з-за столу й, ухопивши швабру, заходилася натирати підлогу.

— Та годі тобі, заспокойся, — долинуло з-за дверей.

Ручка повернулася. У щілині показався Артем: він розмовляв телефоном і, судячи з голосу й рухів, помітно нервував.

— Іро, потерпи ще трохи, прошу тебе, — продовжив Артем. — Дурепа Тетяна нічого не підозрює. Та з якого б це дива їй узагалі мене підозрювати?

Оксана відступила в дальній куток, намагаючись не потрапити йому на очі, й увімкнула диктофон. Артем переступив поріг, нервово відбиваючи ногою ритм.

— Через твої істерики я все кидати не збираюся, Іро. Ми ж домовилися! Заради нас стараюся, — підвищив він голос. — План ти сама придумала, забула? Чого тепер задкуєш? Майже рік на цю ідіотку витратив. Ще пара місяців — і весілля. Батьки їй куплять усе, що попросить, а вже я скажу, чого просити: квартиру, машину, що завгодно. Ти уявляєш зв’язки її татуся? Він допоможе мені отримати керівну посаду. Розумію, тобі гидко, що я з іншою, але наші почуття тут до чого? Багатенька дурепка в мене по вуха закохана. Ще й родину свою приховувати намагається — сміх та й годі. Впевнена, що мені потрібна тільки вона, а хто її батько, я нібито й гадки не маю. Ти хочеш зараз усе занапастити? Тоді про гарне життя забудь. От, уже краще. Спробую поквапити її. Не знаю, що батьки наговорили, але вона тепер не рветься заміж, хоча місяць тому вже могли розписатися. Постараюся вмовити на цей місяць і попрошу познайомити з батьками. Час. Удам, ніби приголомшений: треба ж, ким виявилася моя наречена! Ні, подумай сама: швидко розлучуся — нічого не отримаємо. Нерухомість треба купити, поки в шлюбі, щоб спільно нажитою була. Рік, присягаюся, більше не знадобиться. Так, рік. А ти чого чекала? Це в казці пальцями клацнув — і готово. Мені ще її батькам сподобатися треба, довіру заслужити, інакше запідозрять. Знаю, скучила. На початку наступного тижня приїду, обіцяю. Тетяні скажу, що їду матір провідати. У неї навчання, зі мною не проситиметься. Доведеться ще пограти, Іро, пробач. Зате потім, коли цю нещасну покину, як заживемо! Половина майна мені за законом дістанеться. З посади мене її татусь уже не зніме. Я ж юрист, закони знаю. А як що, управу на нього знайду. Уже потроху копаю. Там у компанії порушень вистачає. Натякну, що знаю, — сам постарається відкупитися дорожче. Усе, мені час: одному клієнтові документи забув надіслати. Сьогодні ні повідомлень, ні дзвінків. Ми з Тетяною домовилися весь вечір разом провести. Вона навіть подумати не повинна, що в мене інша є. Це важливо, Іро. Кохаю тебе…