Мати потай влаштувалася прибиральницею до нареченого доньки, а він вигнав її з кабінету, не впізнавши майбутню тещу

Зі шваброю в руках Оксана стояла, втиснувшись у куток, і намагалася навіть не дихати. Ось він який, цей білий і пухнастий Артем. Закінчивши розмову, він ступив далі в кабінет і побачив її. Переляк майнув у нього на обличчі, але майже відразу поступився місцем злості.

— Ви тут що робите? — Він шумно видихнув і озирнувся.

— Вибачте… Прибираю, — пробурмотіла Оксана. — Я думала, всі вже розійшлися.

— Тобто ви мене підслуховували? — Артем побагровів.

— Та що ви, я ненавмисне почула. Пробачте, не наважилася вас перервати. Розмова, мабуть, важлива, щодо роботи… — Вона старанно вдавала недалеку жінку й квапливо збирала відро зі шваброю. — Я вже закінчила, усе вимито.

— Ідіотка, — пробурчав він. — А до комп’ютера мого теж лізли?

— Ні, тільки пил витирала.

— Геть звідси. Працювати заважаєте, — прошипів Артем, беручись за мишку. — І щоб без мене сюди більше не заходили.

— А прибирати тоді як? — Оксана постаралася надати обличчю винуватого виразу.

— Це вже не мій клопіт, — усміхнувся він.

Вона вискочила за двері, мало не вихлюпнувши воду з відра. Руки тремтіли, у скронях стукало, а сама вона раділа. Попався! Знала ж, що з його бездоганністю щось негаразд, але такого не очікувала. Джекпот, інакше не скажеш.

Радість затьмарювало одне: Тетяна навряд чи повірить матері. Утім, тепер в Оксани були докази. Треба дати послухати Павлові, а далі вони разом вирішать, як бути.

— Та я цьому… Як він узагалі посмів! — спалахнув Павло, почувши частину записаної розмови Артема з Ірою.

— Стривай. А якщо тут усе-таки щось інше? — Оксана зніяковіла.

— Що інше? Ти сама взялася докопатися до правди, докопалася — і тепер за нього заступаєшся? — Кулак Павла вдарив по столу. — Зараз же розповім усе Тетяні.

— Вона нам не повірить. Вирішить, що ми навмисне все підлаштували, аби тільки весілля не було. Скаже, запис підроблений.

— Тоді з ним поговорю. Уже я поясню цьому негідникові, щоб про нашу доньку й думати забув.

— Стривай, Тетянка телефонує! — Оксана схопила телефон.

— Дай мені її.

— Зачекай, не треба. — Вона відповіла, і голос став нудотно-ласкавим: — Так, моя хороша. Щось сталося?

— Сталося? Ні… — здивувалася Тетяна. — А чому ти так вирішила?

— Ми з татом трохи посперечалися, от я й… Неважливо. У тебе точно все добре?

— Точно.

— Як справи?

— Та в мене все добре, — насторожилася Тетяна. — Мамо, я вам сказати хотіла… Артем просить нарешті познайомити його з вами. Мабуть, і справді годі приховувати. Ми б завтра приїхали в гості.

— У гості? — Оксана усміхнулася. — Чудово придумали. Завтра в нас жодних планів, приїжджайте, будемо раді. Правда ж, Павле?

Чоловік довго дивився на неї. До чого вона веде, він не розумів.

— Ну, тоді завтра побачимося, — протягнула Тетяна.

— До завтра, люба.

Оксана закінчила розмову й, зустрівшись із чоловіком поглядом, усміхнулася.

— Чого ти на мене дивишся? — запитала Оксана. — Завтра будемо знайомитися з Артемом.

— Та я його далі порога не пущу! — блиснув очима Павло.

— Я дещо придумала, любий. Нехай Тетяна сама розбереться й сама вирішить, що їй робити.

— Придумала?

— Так. Повір мені. — Вона поцілувала чоловіка. — Тільки покажи йому, що ти радий знайомству.

— Оцього обіцяти не стану.

— Павлику, будь ласка. Заради нас із Тетянкою.

До прийому Оксана готувалася осяйна, при повному параді. Золотиста сукня, бездоганний макіяж, строга зачіска — нічого спільного з офісною прибиральницею. На вишукано накритому столі горіли свічки, лунала негучна легка музика.

— Чи не надто ти розмахнулася? — запитав Павло, оглянувши всю цю розкіш і накидаючи піджак.

— Нам не можна проґавити жодної дрібниці. — Оксана всміхнулася й поправила йому краватку. — Артем має бути впевнений, що все складається саме так, як він задумав.

— Я можу кому треба сказати — покидька того ж дня з роботи виставлять.

— Не треба. Нехай живе, як і раніше, тільки Тетяни поруч із ним більше не буде. Гадаю, після такого провалу Іра сама йому спокою не дасть. А коли зрозуміє, що перейшов дорогу Павлові Бондарю, напевно поквапиться забратися з міста. Навіщо лишатися там, де тобі не раді? Він же, найімовірніше, впевнений, що гроші ти бандитськими справами заробив. До речі, які він там порушення знайшов?

— Сам не знаю. Але аудиторам доручив усе ретельно перевірити, щоб цей шмаркач ні до чого не причепився. А надумає погрожувати — швидко поставлю на місце.

— Гаразд, вони вже скоро будуть, — сказала Оксана, глянувши на годинник…