Чоловік сміявся з будинку дружини, а після розлучення приїхав туди відпочивати й був здивований

Про цю зміну писали всі профільні видання. Вікторові важко було пропустити таку новину.

— Знаю. Але ти напевне й з новими встигла знайти спільну мову.

— Мені набридло підлаштовуватися. Сьогодні їм треба одне, завтра — інше. Зрештою я вирішила піти.

— Та й гаразд, не на них світ клином зійшовся. Ти тепер де? Може, через твоє нинішнє агентство все владнаємо? Зустрінемося, поговоримо. Коли тобі зручно?

Іра всміхнулася.

— Зустрічатися немає потреби. Начальник у мене тепер я сама, працюю віддалено. З квартири виїхала, оселилася в будинку Оксани Вікторівни. Хочеш — приїжджай, дорогу пам'ятаєш. Тільки теми для розмови в нас, на мою думку, немає.

— Ти не жартуєш? Ти при своєму розумі? Це скільки тобі платять на віддаленій роботі, якщо ти заради неї до села подалася?

— Вікторе, я не збираюся обговорювати з тобою свої заробітки.

Вона навмисне відповіла грубо, сподіваючись, що він зрозуміє: розпитувати про це не варто. Але, приголомшений її новинами, він наче не почув різкості.

— І як ти там збираєшся жити? Ти ж нічого не вмієш робити. Та й кому потрібні твої хороми в глушині, хоч задарма віддавай. Я ж одразу радив продати, а ти ще й жити туди перебралася!

Продай вона будинок — зараз і оселитися було б ніде. Цю думку Іра залишила при собі.

— Сподіваюся, тепер ясно, що допомоги від мене не буде. З клієнтом розбирайся сам. Або залучи свою нинішню пасію, нехай докладе зусиль. Залучати в неї чудово виходить. Усе, мені ніколи. Бувай.

— Пасію? Ти про Дар'ю? Ми взагалі-то вже одружені. А вона взагалі нічого не вміє. Навіть голову сама не миє, до перукарні ходить! Ти уявляєш?

Останні слова Іра почула, уже натискаючи відбій. Не вміє мити голову? То помий їй сам. Вона всміхнулася цій думці й нарешті зайшла до дому.

Роботи того дня вистачало. Іра майже не вставала з-за комп'ютера й рідко виходила з дому, весь час лишаючись на зв'язку. Біля дверей тим часом переступав із ноги на ногу Сергій, але вона його не помічала. Скільки сусід так простояв, було невідомо. Він кашлянув, і лише цей звук змусив Іру обернутися. Перервати розмову вона не могла: продовжуючи говорити в гарнітуру, підняла палець, даючи гостеві зрозуміти, що зараз потрібна тиша. Сергія вже помітили, проте звернутися до нього вона змогла лише після того, як закінчила говорити.

Розмова закінчилася. Знявши навушники, Іра здивовано поглянула на гостя.

— Сергію, що сталося? Ти ж знаєш мої робочі години.

— Розумієш, Степанівно… — Він зніяковів. — Старий я дурень, склероз у мене. Не можна мені довіряти важливі речі. Так Оксані Вікторівні й казав, а вона…

— Сергію, можна одразу до справи? — попросила Іра, помітивши краєм ока нові повідомлення.

Він підійшов на два кроки, але завмер, так і не наважуючись продовжити.

— Папери знадобилися, для пенсії. Став шукати свої документи, перебирати все й натрапив… Загалом, тримай.

Зробивши ще два кроки, сусід поклав перед нею запечатаний конверт.

— Тобі.

— Мені?

Іра внутрішньо напружилася: невже в конверті зізнання від Сергія? До такого вона зовсім не була готова.

— Це Оксана Вікторівна залишила, — квапливо пояснив він. — Ще давно. Веліла: або сама по нього прийде, або я після її смерті передам тобі. Я й погодився. Ти ж пам'ятаєш, спробуй їй відмовити. А потім із голови вилетіло. Пробач мені. Раптом там щось важливе?

— Не хвилюйся, Сергію, нічого страшного, — з полегшенням сказала Іра. — Тільки мені треба далі працювати. Пізніше прочитаю, гаразд?

— Гаразд. Стільки років пролежало, ще трохи зачекає.

У конверта, певно, була якась чарівна сила: Іра теж негайно про нього забула. Згадала лише ввечері, за чаєм, коли перебирала в думках зроблене за день і прикидала завтрашню роботу. Тут і згадався візит Сергія. Лист! Вона ж так і не подивилася, що всередині. Навіщо Оксана Вікторівна залишила його, чому сама нічого не розповіла? Та й часу відтоді минуло чимало.

Підвівшись, Іра підійшла до робочого столу. Конверт лежав на видноті — дивно, як вона весь день дивилася повз нього. Навскіс через лицьовий бік було написано: «Ірині Степанівні». Вона взяла його, відірвала край і дістала вміст…