Чоловік сміявся з будинку дружини, а після розлучення приїхав туди відпочивати й був здивований

Вікторові відпустка в лісі не видавалася привабливою. Дар'я домоглася його згоди, примхливо надувши губи й протягнувши:

— Ти мене не лю-юбиш.

Після цього вона весь вечір із ним не розмовляла, аж поки він не поступився. І ось через два тижні Віктор складав до сумки мало не половину вмісту шафи: саме стільки речей дружина вирішила взяти на десять днів. За цим заняттям він міркував, чи так уже правильно все влаштував. Чи варто було розлучатися з Ірою, щоб знову потрапити з вогню та в полум'я?

Утім, Іра однаково б із ним розлучилася, тут від нього мало що залежало. А от одружуватися з Дар'єю ніхто не змушував. Могли б повстречатися, потім розійтися без зобов'язань. Тепер же вони разом і на роботі, і у відпустці.

Олії у вогонь додавала ще одна обставина. Саме на ці десять днів припадали три дні, які чоловіки з продюсерського центру збиралися присвятити змаганням із картингу. Перегони Віктор любив не надто, зате компанія підібралася чудова. Після заїздів можна було б влаштуватися в хорошому барі, замовити пива… За цими мріями він простояв хвилин п'ять із якоюсь дружининою кофтинкою в руках, так і не поклавши її до сумки.

— Вікторе, ти чого завмер? — У голосі Дар'ї забриніли істеричні нотки. — Вигадуєш, як відмовитися? Я знала, що в останню мить почнеш викручуватися!

— Люба, ну звідки такі думки? — Він постарався відповісти якомога м'якше. — Я уявляв, як нам буде добре вдвох, серед природи, у спокої та тиші. Щоправда, чим там зайнятися, поки не знаю.

Дар'я зраділа можливості переказати все, що встигла вичитати на сайті та у відгуках. Слова посипалися одне за одним:

— Уяви хвойний ліс, гарний, а під ногами всюди підстилка з голок. Комах там мало. І житимемо з усіма зручностями: у них такі комфортабельні бунгало, що майже як у п’ятизірковому готелі! Неподалік є озеро, у ньому купаються. І до озера можна вирушити верхи. Так, у них ціла стайня, я все прочитала! Коня, який сподобався, обираєш заздалегідь і бронюєш, щоб він дістався тобі. За це не хвилюйся, я на конях знаюся, виберу нам найкращих. А ще в них є собаки. Тож буде чим зайнятися: спочатку покатаємося на конях, після прогулянки можна ще пішки походити. Або натопимо сауну й сидітимемо в теплі, насолоджуватимемося.

— Надворі начебто ще не холодно.

— Ти не розумієш! Сауна, навколо тиша…

— А господарі? Інші відпочивальники? Вони ж теж там будуть.

— Будуть, звісно, — кивнула Дар’я. — Тому я під час бронювання спеціально попросила окреме, усамітнене бунгало. Воно стоїть на самому відлюдді, ніхто не завадить нам побути вдвох. Я бачила фотографії й знаю, який воно має вигляд усередині. Там же не лише спальня із сауною: є ще маленька кухня. Захочемо приготувати собі сніданок — усе для цього передбачено. А заради обіду й вечері готувати не доведеться, ходитимемо до кафе. Воно в них у головній будівлі, на сайті теж є знімки. Сама будівля має вигляд великої сільської хати. Усередині кілька столів, причому стоять вони на поважній відстані один від одного. Тож кожна компанія може їсти окремо, ніхто нікому не заважає. І ще я прочитала про доставку: з міста можуть привезти все, що забажаєш.

— Можу уявити, скільки за це правитимуть, — скептично всміхнувся Віктор.

— У всякому разі не дорожче за поїздку на тропічні острови. І ми не зобов’язані залишатися там до кінця відпустки, якщо нам не сподобається. Я договір переглянула: можна виїхати будь-якої миті, а гроші за оплачені наперед дні нам повернуть. Утримають лише депозит. Вітю, ну будь ласка, поїхали! Усі їздять на острови, потім викладають свої фоточки: море, сонце. А в мене замість цього буде кінна прогулянка лісом. Уявляєш, як вони очманіють, коли побачать такі фотографії?

— Поїдемо, люба, звісно, — усміхнувся Віктор. — Добре, що ти все передбачила за нас обох.

Поруч із назвою «Сосновий готель» на сайті були докладні вказівки для тих, хто добирався автомобілем. Вікторові залишалося лише дотримуватися їх: потрібний поворот він знайшов без зусиль і виїхав на вкатану ґрунтову дорогу. Тут машина рухалася повільно, але можливі перешкоди під колесами були не головною причиною. Дар’ї весь час була потрібна нова зупинка. Не встигали проїхати чергові 300 м, як вона просила зупинити машину, вискакувала назовні й бралася фотографувати все поспіль. Поки дружина фотографувала, Вікторові нічого іншого не лишалося, як милуватися околицями. Утім, краєвиди були того варті: пейзажі тут і справді були чудові…