Незнайомець попросив зробити ляльку, схожу на його доньку

Таня з головою поринула в нову справу. Майстерня стала схожа на виставкову залу, тільки моторошну: на стелажах лежали дитячі обличчя, кисті й стопи, з великих вішалок звисали плюшеві шкури. Різнобарвні скляні оченята дивилися з банок на всі боки.

Окремий стелаж займали гори старих іграшок — машинки, пірамідки, кораблики, літаки. Таня збирала їх на барахолках і розфарбовувала вручну для своїх плюшевих малюків. Такий невеличкий предмет оживляв ляльку, робив образ теплим, домашнім. А готовими роботами вона пишалася: у кілька рядів на полицях сиділи хлопчики-ведмежата, дівчатка-зайченята, близнюки-кошенята. У милих костюмчиках вони здавалися живими дітьми; іграшки видавав лише мініатюрний розмір.

На колекцію пішов майже рік. Стільки ж часу знадобилося Тані, щоб остаточно впоратися з апатією. Коли вона показала готові роботи, шанувальники знову були вражені. Тедді Дол коштували в рази дешевше за шарнірні ляльки й одразу привернули увагу значно більшої кількості людей. За роботами Бондар тепер полювали покупці найрізноманітнішого достатку й становища.

Таня стала робити й мініатюрні версії ведмежат, доступні майже кожному. Бум на її звірят набирав сили, замовлення надходили одне за одним. Із такими доходами мрія про заміський будинок могла здійснитися зовсім скоро. Таня заговорила про це з чоловіком, але замість очікуваного відгуку почула лише роздратовану відповідь.

Вона розуміла: стосунки так легко не налагодяться. І знову зважилася на вагітність. Розмова з Олексієм вийшла довгою й тяжкою. Цього разу Таня погодилася тимчасово припинити роботу й одразу лягти на збереження. Дізнавшись, що дружина знову чекає на дитину, Олексій сяяв, як новорічна ялинка.

П’ять довгих місяців Таня майже не виходила з палати. Лікарі старалися, але зберегти вагітність не вдалося. Усе знову закінчилося викиднем. Уночі почалася кровотеча, від якої Таня прокинулася. Медсестра прийшла вчасно, і саму Таню вдалося врятувати.

Більше не намагатися завагітніти вона вирішила твердо: ще однієї втрати не витримає ні душею, ні тілом. Розмови з чоловіком нічого б не змінили. Таня стала потай приймати протизаплідні, щоб він не допитувався, чому, попри всі його старання, вагітність не настає.

Вона знову поринула в роботу й намагалася рідше бувати вдома, аби якомога менше стикатися з Олексієм. Він став нестерпним, був одержимий народженням спадкоємця. Таня вже боялася близькості з ним, але в глибині душі залишалася спокійною: таблетки захищали від нового викидня, якого вона не змогла б пережити. А її іграшки тим часом ставали дедалі популярнішими.

Виставки Тетяни Бондар відкривалися одна за одною, вона активно їздила країною. Між ними вона встигла спростити виготовлення ляльок настільки, наскільки це було можливо, і укласти контракт з однією з іграшкових фабрик: їй хотілося, щоб її роботи могли купити не лише заможні колекціонери. Саме справи з фабрикою потребували нового відрядження. Олексій був люто проти, але Тетяна все-таки поїхала.

Зазвичай далеко від дому їй вдавалося перепочити від чоловікового тиску. Після їхніх постійних сварок мігрені стали мучити її регулярно. Цього разу біль наздогнав несподівано. Добре хоч до повернення залишалося недовго. Із санаторієм Таня тепер вирішила остаточно: треба їхати, відпочивати, лікуватися.

На балконі вона повільно підвелася й дісталася номера, усе ще похитуючись. Ліжко давно було розстелене. Таня лягла й майже відразу заснула — нічне повітря таки допомогло їй.

Біля багажної стрічки Тетяна спочатку розгубилася. Валізи не було. Коли стало зрозуміло, що чекати більше нічого, розгубленість змінилася дедалі сильнішою злістю. Вона подумки долічила до десяти й лише тоді підійшла до працівника аеропорту пояснити, що сталося. Той вислухав її з виразом обличчя, який цілком відповідав його механічному голосу, і без жодного слова подав бланк заяви на розшук.

— І це все? Ви навіть не зателефонуєте тим, хто перевозив валізи від літака? Моя могла залишитися на полі, випасти дорогою. Таке трапляється, я сама бачила у відео.

— Жінко, у нас установлений порядок, — відкарбував він. — Заповнюйте заяву. З вами зв’яжуться протягом тридцяти календарних днів. Якщо багаж не знайдеться, отримаєте компенсацію.

— Та яка компенсація! — обурилася Таня. — Звідки взялися ці тридцять днів, якщо можна зараз усе перевірити? Зателефонуйте комусь, попросіть подивитися. Там мої ляльки, я не можу залишити їх напризволяще! Якщо вони зникнуть, аеропорту доведеться викласти кругленьку суму. Ви хоч розумієте, що це за роботи й скільки вони коштують? Тоді пустіть мене, я сама пошукаю.

— Порядок один для всіх. Багаж зникає щодня, зазвичай знаходиться доволі швидко. Заповніть бланк і чекайте, з вами зв’яжуться…