Оксана не прийняла наречену сина, але через роки зустріла її в лікарняному коридорі

Оксана відповіла давно приготовленою брехнею: Дарина нібито недовго сумувала й швидко знайшла іншого багатого чоловіка.

— А наша дитина? — запитав Артем.

— Схоже, дитини ніколи не було. Дарина вигадала вагітність, щоб одружити тебе із собою. Ти поїхав — вона відразу знайшла іншого, бо чекати не збиралася. Працюй і навчайся спокійно, сину. Не рвися додому, тут на тебе ніхто не чекає.

Якийсь час Артем тяжко переживав розрив. Потім усе склалося саме так, як хотіла Оксана: він познайомився з дочкою ділового партнера Романа, між ними почався роман, а згодом відбулося весілля. Молодята залишилися жити за кордоном. Там в Артема добре пішли справи, і полишати високі заробітки він не хотів. Дружина теж не збиралася їхати від батьків. Для Оксани це виглядало майже здійсненням її мрії: син влаштований, поруч із ним підхожа жінка, попереду — забезпечене життя. Тільки все це виявилося далеко від неї.

Мрія Оксани здійснилася лише почасти. Син влаштував своє життя, але опинився далеко. Вони розмовляли телефоном і відеозв'язком, іноді Оксана приїжджала до нього, проте часто їздити не виходило. Бачилися вони рідко.

Дарина зникла й більше не намагалася зв'язатися ні з Артемом, ні з його родиною. Оксана чекала, що та наполягатиме на вагітності й вимагатиме грошей, але нічого подібного не сталося. Це остаточно переконало її у власній правоті: ніякої дитини нібито не було, Дарина лише намагалася захомутати свого принца й відступила, коли задум провалився.

Минуло десять років. За цей час життя Оксани змінилося до невпізнання. Роман раптово помер від інфаркту просто на роботі, і ця втрата стала для неї тяжким ударом. Не стало людини, з якою можна було перекинутися словом, яка дбала про неї й ділила з нею дім. Оксані здавалося, що тепер вона нікому не потрібна й нікому по-справжньому не цікава. Самотність, яку вона раніше майже не помічала, навалилася з усією своєю вагою.

Артем приїхав попрощатися з Романом разом із дружиною та дітьми, але невдовзі родина повернулася за кордон. Оксана залишилася сама у великому будинку. У неї були гроші й скільки завгодно вільного часу, тільки ані радості, ані бажань уже не лишилося.

З кожним роком син віддалявся, і справа була не лише у відстані. Телефонував він дедалі рідше, наче виконував обов'язковий сімейний ритуал. До себе запрошував радше з увічливості, а приїздити не поспішав. Поступово вони стали майже чужими людьми.

Оксана плакала від самотності й згадувала, як власними руками відправила Артема за кордон, упевнена, що рятує його. Вона не припускала, що він залишиться там назавжди, створить родину й пустить коріння далеко від неї.

Потім в Оксани стався серцевий напад. У лікарні самотність стала ще відчутнішою: її ніхто не навідував і ніхто не чекав удома. Після нападу вона була така слабка, що часом навіть до вбиральні добиралася попід стіною. Супроводити її не було кому.

Одного разу Оксана насилу підвелася з ліжка й вийшла до коридору по ліки, які медсестра не поспішала приносити пацієнтам. Майже відразу закрутилася голова. Перед очима потемніло, стіни попливли, й Оксана почала падати, наче провалюючись у яму.

Її втримали тендітні, але сильні руки.

— Що з вами? Вам зле?

Темні цятки перед очима поступово розсіялися, запаморочення відступило. Оксана підвела погляд і не відразу повірила тому, що побачила. Перед нею стояла подорослішала, усе ще молода й вродлива Дарина у формі медсестри сусіднього відділення. Мабуть, у кардіології вона опинилася випадково.

Дарина теж упізнала її.

— Ви? — здивувалася вона, допомагаючи Оксані випрямитися. — Де ваші рідні? Чому в такому стані ви самі? Так не можна.

Оксана лише сумно всміхнулася. Дарина довела її до палати й допомогла лягти.

— Я покличу вашого лікаря. Треба виміряти тиск.

— Не треба, мені вже краще. Розкажи краще, як ти живеш.

— Як завжди. Досі працюю медсестрою, тепер у травматології.

Перед Оксаною стояла вродлива, але дуже втомлена жінка. Дарина не вийшла заміж за багатія й досі працювала медсестрою. Оксана вперше припустила: можливо, дівчина від самого початку й не мала наміру заволодіти чужими статками. Якби було інакше, думала вона, Дарина за минулі роки неодмінно спробувала б здійснити свої плани з кимось іншим.

— А як Леонід? — запитала Дарина.

Хвилювання Дарини було помітним. І тоді Оксану прорвало. Вона розповіла про життя сина, про смерть Романа, про порожній дім і цілковиту самотність. Оксана й сама не чекала, що викладе все жінці, з якою колись так жорстоко повелася…