Оксана вдавала, що нічого не чує в навушниках, але чоловікові зателефонували, і вона підслухала розмову

Ключ повернувся в замку, і Оксана Савчук одразу насторожилася: вона відчула, що зараз станеться щось недобре. Останніми місяцями скандали траплялися постійно. Подружжя зачиняло за собою двері кухні чи спальні, але це мало допомагало — маленька Вірочка дедалі частіше плакала.

Ілюстрація — ШІ

Оксана розуміла: склеювати розбите безглуздо. Артем і сам уже не приховував, що більше її не любить, що ніякого майбутнього в них немає. Від колишнього щастя не лишилося навіть пилу. Мабуть, усе зруйнувалося значно раніше, тільки звичне життя й оманливе відчуття стабільності ще прикривали сімейну катастрофу.

Народження Віри нічого не виправило. Навпаки, після появи дочки неприязнь Артема до дружини сягнула ненависті, а від дівчинки він волів триматися якнайдалі. Дратувало все: її крики, виснажена безсонням і нескінченною зміною підгузків Оксана, змінена постать дружини, запалі очі. Те, що для неї було щоденною турботою про дитину, він сприймав як щось дратівливе й чуже.

Через чотири роки колишні труднощі, здавалося б, лишилися позаду, однак ставлення Артема ставало лише гіршим. Дружина була для нього домогосподаркою, прислугою, давно звичним предметом інтер’єру. Презирство в його погляді він приховував насилу. Іноді він грався з Вірою, приносив ляльок і святковий одяг, але тепла в цьому не було. Зате ні родичі, ні знайомі не могли дорікнути такому чудовому, майже святому батькові. Власна репутація цікавила Артема найбільше. Подарунки й нечасті ігри давали йому змогу збоку видаватися турботливим батьком. Оксана розуміла, що саме заради цього він і старався: щоб у рідних і знайомих не знайшлося приводу звинуватити його в байдужості до дочки. Удома ж Вірочка майже не відчувала його участі.

Стомившись від такого життя, Оксана все ж не дозволяла собі думати про відхід. Сім’я лишалася для неї чимось святим. Від думки, що Віра втратить батька, хай навіть такого, на душі ставало гидко й липко. І розуміння від оточення вона не чекала: від зразкових чоловіків не йдуть. Артем був вродливий, займався спортом, не мав шкідливих звичок, не піднімав руки й добре заробляв. Дружині з дочкою всього вистачало — крім його любові та щирої турботи.

Оксана віддавала себе Вірочці й рідкісним екзотичним рослинам. Під оранжерею вже пішла половина квартири: полчища орхідей, пальми й плодові дерева в діжках, візерунчасте листя монстер, пишні стріли заміокулькасів. У задушливій бетонній багатоповерхівці розрісся власний тропічний ліс, від якого кімнати здавалися свіжішими й затишнішими.

З квітами було пов’язане все її життя, починаючи з сільського дитинства. Мати, Раїса Григорівна, вирощувала на продаж розсаду й саджанці; вторговані гроші чимало допомагали родині. Її яскраві, пишні квіти наче вбирали в себе любов, якою були оточені. Сусіди милувалися ними, а маленька Оксана років із чотирьох уже допомагала в саду, розбираючись у кожному стебельці, придивляючись до кожного бутона, й іншого майбутнього для себе не уявляла.

Майбутню професію вона обрала ще дівчинкою. Після школи поїхала із села до сільськогосподарської академії, а закінчивши навчання, влаштувалася в агрохолдинг. Там вирощували декоративні рослини, якими щоліта щедро прикрашали місто.

Саме робота й звела її з Артемом. Сім років тому, працюючи в адміністрації одного з центральних районів, він підшукував постачальників декоративних кущів для програми благоустрою вулиць. На зустріч із можливим замовником від агрофірми «Росток» прийшла провідна технікиня Оксана — представити рослини й обговорити поставки. Стрункий молодий чоловік із палаючими очима та густим темним волоссям одразу підкорив її.

Дивно, але вона теж йому сподобалася. Ледве підписали контракт, Артем запропонував відзначити початок співпраці вечерею. Скромна, сором’язлива сільська дівчина, не розбещена ні грішми, ні чоловічою увагою, наче потрапила до казки. Від знайомства до весілля минуло трохи більше ніж пів року.

Три роки вони жили душа в душу: працювали, зростали в професії, будували плани про велику, дружну сім’ю. Потім Оксана завагітніла. Майже відразу їй почало здаватися, що чоловік її цурається, але вона звинувачувала власні гормони. Артем дедалі довше затримувався на роботі: пояснював, що дитина потребуватиме великих витрат, а отже, необхідно за будь-яку ціну домогтися підвищення й надбавки до зарплати.

З народженням Вірочки ненадовго повернувся спокій. Артем сміявся, носив дочку на руках, ходив до магазинів для новонароджених. Усе скінчилося, коли в дівчинки почали прорізуватися зуби. Тоді й почалися перші гучні сварки: щойно Вірочка починала плакати, Оксана вставала її заспокоювати, а Артем схоплювався слідом, злий від недосипу…