Після розлучення Ірина вирішила викинути бабусин килим

З роботи Іру відпустили раніше. Додому вона йшла з готовим рішенням, пораду Галини Борисівни тоді серйозно не сприйняла. Олексій уже повернувся; з кухні пахло печеним.

— Люба, я вирішив тебе потішити, — винувато промовив він, визирнувши до неї. — Курочку з картоплею приготував, як ти любиш.

— Матусенька прийшла! — Анастасійка вибігла з кімнати й кинулася її обіймати.

— Я її сьогодні із садочка раніше забрав, — квапливо пояснив Олексій.

Ірина розгубилася. Готувалася сваритися, а тут донька. Не при ній же з’ясовувати стосунки. Чоловікові так нічого й не відповіла, пішла з Анастасійкою гратися до її кімнати. Гралася, а думала зовсім про інше.

Пізніше Олексій покликав їх вечеряти. Самою печенею він не обмежився: на столі стояли сік, вино, фрукти, лежав букет. Квіти чоловік зніяковіло простягнув Ірі. Вона взяла їх і байдуже залишила на підвіконні. У воду Олексій поставив їх сам.

За їжею мовчали. Донька, повечерявши, побігла до себе, а подружжя залишилося сидіти одне навпроти одного.

— Іро, дай мені пояснити, — нарешті почав Олексій.

— Пояснити, як ти мене зраджуєш? — зло спитала вона.

— Не зраджував я! Це Зіна, медсестра із сусідньої дільниці. Давно до мене клинці підбиває, хоча знає, що одружений. Вона навмисне все влаштувала, — квапився він. — Дізналася, де ти працюєш, і записалася до тебе. А мені треба було їй у робочій справі зателефонувати.

— У робочій справі? Тому в неї замість твого імені стоїть «коханий»? І цілував ти її з професійних міркувань? — Ірина примружилася.

— Та не цілував я… — знітився Олексій.

— Я на власні очі бачила!

Голос зірвався на крик. Терпіння скінчилося, наче прорвало греблю: Іра плакала, звинувачувала чоловіка, викрикувала йому все, чого не висловила раніше. Олексій заламував руки.

— Присягаюся, це непорозуміння! Ти не розумієш… Більше такого не буде.

— Не буде?! Тут ти маєш рацію. Бо я розлучаюся з тобою. Геть звідси! Іди!

— Іро, не гарячкуй, у нас же донька… — пробурмотів він.

— Сама її вирощу. А ти більше не смій їй на очі показуватися! Збирай речі й забирайся!

До кухні вбігла перелякана Анастасійка. Їй було близько п’яти років; мабуть, мала зрозуміла, що мама виганяє тата. Вона заплакала, закричала:

— Не хочу, щоб тато йшов! Не хочу!

Ірина заспокоювала її, не дозволяючи Олексієві наблизитися, хоча він теж рвався до доньки.

В Анастасійки почалися судоми.

Тепер Ірина сама перелякалася. Олексій забрав у неї дитину, вжив якихось заходів, викликав швидку. Анастасію відвезли до лікарні, і кілька днів Іра пробула поруч із нею в стаціонарі.

Згодом їм пояснили: напад стався через стрес. Дитину більше не можна доводити до такого стану, інакше недалеко й до епілепсії.

Отже, на власні образи в Ірини права не залишалося. Заради доньки вона пробачить Олексієві.

Вони помирилися. Чоловік знову заїжджав по неї до перукарні, разом їхали по Анастасійку до садка, вільний час проводили родиною. Здавалося, щастя повернулося, усе знову налагодилося.

Одного разу Ірина побачила Олексія біля кафе. Він виходив із жінкою — вже не з молодою вертихвісткою Зіною, а з витонченою дамою.

Удома з’ясовували стосунки пошепки, дочекавшись, поки Анастасія засне.

— Більше не повториться, присягаюся тобі, — знову запевняв Олексій.

Іра повірила. Потім було ще кілька пояснень. Спершу вірила й їм, потім перестала. Залишилася жити з чоловіком заради доньки.

Анастасія виросла розумницею і красунею, зі здоров’ям у неї все було добре. Закінчивши школу, вступила до економічного вишу в столиці, поїхала. Додому вибиралася на канікули, іноді на свята.

До її приїздів батьки намагалися здаватися щасливим подружжям. Особливо Ірина: навіть через роки вона пам’ятала той жах, коли доньці стало зле. Їй усе здавалося, що це може повторитися.

Олексій тим часом і далі заводив романи — з колегами, з іншими жінками. Траплялося, не приходив ночувати. Поступово переконався, що дружина все витримає і йому за це нічого не буде. Вони вже жили як сусіди, щасливу родину вдавали лише для доньки.

Ірина кілька разів намагалася взятися за власну перукарню. То коштів бракувало, то часу, і задум так і залишався задумом. Олексій, як і раніше, був дільничним терапевтом. Лікар непоганий, а зарплата чомусь невелика. Дружина заробляла більше за нього.

Згодом виявилося й те, чого Ірина не знала: у чоловіка з’явилася друга сім’я, там підростала дитина…