Після розлучення Ірина вирішила викинути бабусин килим

Дізналася випадково. Побачила його з молодою жінкою та візочком — гуляли, як колись вони самі з маленькою Анастасією. Підходити не стала, усе зрозуміла й так. Олексій помітив її й заметушився.

Увечері Ірина запитала прямо:

— Дитина твоя?

— Моя, — не став викручуватися Олексій. — Секретарка головного лікаря від мене народила.

Сорок сім років людині, а все туди ж. Сивина в бороду, а біс у ребро.

Ірина збиралася розлучитися негайно, але зателефонувала Анастасія з радісною новиною:

— Мамо, через місяць диплом отримую — і заміж! Ми з Максом заяву вже подали. Хочемо до вас у гості приїхати.

Довелося відкласти розлучення.

— Спершу доньку заміж видамо, потім розійдемося, — сухо сказала Ірина чоловікові. — І щоб духу твого більше в моїй квартирі не було.

— Тільки май на увазі, майно ділитимемо, — раптом по-діловому заговорив Олексій. — На свою частку квартири я теж претендую.

— На яку ще частку? Квартира мені від бабусі дісталася, ще до заміжжя.

— Зате я в неї скільки вклав! Із юристами вже радився. Усе, що вкладено, ти зобов’язана компенсувати.

— Що ж ти вклав? — усміхнулася Ірина. — Пару цвяхів забив, та й ті криво. Гаразд, за цвяхи розрахуюся.

Ні образи, ні болю тепер чомусь не було. Усе перегоріло. Вона спокійно слухала його вимоги, так само спокійно думала про розлучення. Тільки втомилася — немов їй уже років сто.

Але спершу мало відбутися весілля доньки.

Весілля відгуляли добре. Заради нього Ірина з Олексієм з’їздили до столиці, там познайомилися з батьками Макса. Молодята оселилися у квартирі його бабусі; обоє працювали в одній торговельній компанії й так кохали одне одного, що це було видно без жодних зізнань. Ірина крадькома витирала сльози. Нехай в Анастасії все складеться щасливіше, ніж у неї.

Після весілля більше не було чого відкладати — вони розлучилися. На частку у квартирі Олексій розраховував марно, зате забрав машину, величезний телевізор і ще якісь речі. Ірина не сперечалася. Їй уже було байдуже, скільки він винесе: хай хоч усю квартиру спустошить, аби нарешті зник із її життя.

Востаннє він збирався в неї на очах. Ірина дивилася, як чоловік ув’язує речі, й не могла повірити, що стільки років прожила з такою дріб’язковою людиною. Насамкінець він дістався до морського пейзажу на стіні.

— І картину я заберу. Вона моя: мама подарувала на день народження, — пояснив Олексій, знімаючи її.

На старому полотні де-не-де вже проступили тріщини. Ірина всміхнулася: добре, самій менше викидати.

Ключі залишилися на тумбочці. Олексій грюкнув дверима, і тут вона заплакала. Сама. Усе, що було до цієї хвилини, раптом стало схожим на розвіяний туман, на зниклу оману. Вона стільки років облаштовувала побут, вила сімейне гніздечко — і тепер не розуміла, навіщо.

Сльози змінилися злістю. Ірина взялася знімати, збирати, скидати в пакети все, що дратувало й нагадувало про колишнє життя з чоловіком. Зі спальні зникла штора, слідом вирушили плед, книжки, вазочки. До сміттєвих баків довелося сходити кілька разів.

Наостанок вона взялася за великий килим у спальні. Бабусин, він висів тут задовго до появи Олексія. Ірина давно збиралася з ним розпрощатися, але щоразу шкодувала: пам’ять про бабусю, та й, здається, справжній перський. Того вечора жаль її не зупинив. Зірвала зі стіни — і тут відчула всю його вагу.

На смітник килим уже не понесла. Сил вистачило лише згорнути його й запхати до комірчини. Викине потім. Зате перед сном вирішила: завтра здере всі шпалери й візьметься за ремонт. Відпустка тільки почалася, часу вистачить, а залишати квартиру такою, як раніше, їй більше не хотілося.

Ранок пригасив її запал. Шпалери в усіх кімнатах Ірина чіпати не стала, обмежилася кухнею. За цією роботою її й застала Анастасія. Про розлучення донька дізналася від батька, але телефонувати матері не стала — приїхала сама, разом із Максом.

— Мамо, я нічого не розумію. У вас же все було добре, — розгублено заговорила Анастасія. — Звідки раптом це розлучення?

— Донечко, воно не раптом. Усе давно розладналося, — відповіла Ірина, розмішуючи клей для шпалер. — Ми з батьком тобі про це не говорили.

Тепер приховувати було нічого, й Ірина розповіла, як вони жили насправді. Анастасія була приголомшена. Макс теж: доти він вважав стосунки батьків дружини мало не ідеальними…