Історія свята
Апостоли Ераст, Олімп, Родіон, Сосипатр, Куарт і Тертій належать до сімдесяти — ширшого кола Христових учнів, яких церковна традиція відрізняє від дванадцятьох найближчих апостолів. Євангеліє від Луки розповідає, як Ісус послав учнів по двоє до міст і поселень проповідувати наближення Божого Царства. Їхніх імен у цьому євангельському уривку немає; персональний перелік сімдесяти склався в церковному переданні. Про життя цих шістьох апостолів збереглося небагато. Їхню пам’ять пов’язують із поширенням християнства в I столітті, допомогою апостолу Павлові та служінням молодим громадам. Це були люди з різним досвідом і різними обов’язками: серед них згадують помічників проповідника, писаря та служителів місцевих церков.
Найближче до цих імен підводить Послання апостола Павла до римлян. Наприкінці листа є вітання Олімпові, Сосипатрові, Ерастові та Куартові. Тертій називає себе тим, хто записав послання: він працював із текстом, який Павло диктував. Завдяки цій короткій згадці відома його конкретна участь у появі одного з найважливіших християнських творів. Ераста в посланні названо міським скарбником, а Куарта — братом, тобто членом християнської громади. Родіона церковне передання пов’язує з Іродіоном, якого Павло також вітає у цьому листі. Так за стислими рядками проступає коло людей, які підтримували зв’язок між громадами, передавали звістки й допомагали в повсякденному служінні.
Пізніші церковні оповіді називають декого з цих апостолів єпископами та розповідають про їхню проповідь у різних містах. У переказах про Олімпа й Родіона йдеться також про мученицьку смерть. Ці відомості належать до житійної традиції, тоді як найдавніші короткі згадки містяться в апостольських посланнях. Спільне вшанування об’єднує шістьох учнів навколо їхнього служіння ранній Церкві. У богослужбових текстах їх прославляють як проповідників Євангелія. Саме їхні імена звучать цього дня в церковних молитвах, а віряни можуть прочитати завершальну частину Послання до римлян із привітаннями першим християнам.
Традиції дня
У церкві. День присвячений пам’яті шістьох апостолів від сімдесяти. На богослужінні моляться до них як до святих, які поширювали християнську віру та служили першим громадам. Ви можете завітати до храму, подати записки за здоров’я близьких, помолитися за родину або спокійно прочитати вдома уривок апостольського послання. Окрему увагу цього дня доречно приділити людям, чия щоденна допомога залишається малопомітною: тим, хто доглядає самотніх, готує їжу для нужденних, підтримує порядок у громаді. Для такої допомоги не потрібне велике зібрання: можна принести продукти літньому сусідові чи відвідати людину, яка давно не виходила з дому. Посту 10 листопада немає. Особливого обов’язкового меню або окремого домашнього обряду церковне вшанування апостолів не передбачає. Якщо збираєтеся на службу, її час можна уточнити у своїй парафії. Імена апостолів згадують разом, хоча в народному побуті найчастіше прижилися імена Ераста та Родіона. Увечері родина може зібратися за звичайною вечерею, а частину приготованого передати тому, кому потрібна підтримка.
У народі. З днем Ераста й Родіона подекуди пов’язували хліб і сіль — звичні для української оселі знаки достатку та гостинності. Відомий звичай приносити їх до церкви для благословення, після чого хлібом ділилися вдома; у деяких місцевостях частину давали худобі. Такі дії належали до селянського господарського календаря, в якому піклування про тварин посідало чимало місця. Пізньої осені перевіряли, чи вистачає сухої підстилки, лагодили двері хліва, складали сіно так, щоб його не намочив дощ. Біля криниці та господарських будівель прибирали слизьку солому, з двору забирали залишений реманент. Ранковий приморозок уже міг скувати калюжі, але вдень земля знову розмерзалася. Через таку мінливість погоди стежили за станом доріг, води та ґрунту. До далеких поїздок готувалися завчасно, розпитували подорожніх про переправи. У коморі переглядали мішки із зерном, відсували їх від вологої стіни, перевіряли запаси борошна. Пошкоджені овочі відбирали для найближчого приготування, а добрі залишали на зиму. Біля печі сушили мокрі рукавиці та взуття, принесені з подвір’я.
У народі. Довгі листопадові вечори переносили більшість домашніх справ до хати. Жінки пряли, шили, лагодили одяг, молодь збиралася на вечорниці, де роботу поєднували з піснями та розмовами. Порядок таких зібрань відрізнявся залежно від місцевості: десь наймали окрему хату, десь сходилися до господині, яка погоджувалася приймати молодих людей. Приносили свою роботу й щось до спільного столу. На кухні користувалися осінніми запасами: варили борщ із квашеною капустою, пекли гарбуз, готували кашу, ліпили вареники. Щоденні страви залежали від достатку родини, запасів та місцевих уподобань. Хліб різали ощадно, крихти зі столу збирали, сіль тримали в сухому місці. Звідси й численні побутові приписи довкола паляниці, солі та порога, які були відомі в Україні не лише в один календарний день. Господиня могла відкласти хліб для гостя, а теплу страву — для того, хто повертався з дороги пізніше за інших. Погоду вгадували за народними прикметами, а домашні звичаї та заборони пов’язували зі збереженням достатку в оселі.
Поділіться враженням
Коментар публікується одразу після автоматичної перевірки. Не додавайте посилання, рекламу, погрози чи особисті дані. Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою, саму адресу не зберігаємо й не показуємо.
Завантажуємо коментарі…