Усі вважали її нареченого ідеальним, але перед весіллям Іра пішла до жінки, якої боялася з дитинства

— Батько твій — людина легковажна й непорядна. Ні ти йому не потрібна, ні я. Більше цієї теми не порушуємо.

Цікавість, однак, не минала. Іра час від часу поверталася до запитань і зрештою домоглася розповіді. Її поява виявилася побічним ефектом маминого курортного роману. Чоловік, із яким мама тоді познайомилася, був одружений — це з’ясувалося пізніше. В усіх маминих розповідях він поставав неприємною людиною; нічого доброго вона про нього не говорила. Іра щиро не розуміла, навіщо було зв’язуватися з ним, якщо він настільки поганий.

Мама любила Іру, часто говорила їй про це й любила розмовляти з донькою по душах, наче з дорослою. Від неї Іра знала і про романи, і про негаразди маминих подруг, і про робочі проблеми. Іноді слухати було цікаво. Значно частіше ці історії обтяжували, але зізнатися в цьому означало засмутити маму, а на таке Іра не наважувалася.

Змалку в неї було відчуття, ніби власна думка для неї — щось недозволене, майже злочинне. Щоб тебе любили, потрібно догоджати. Це стосувалося і найпростіших бажань, і рішень, від яких залежало все подальше життя.

Нещодавно Іра закінчила факультет інформаційних систем і технологій. Технічні дисципліни давалися їй важко: крізь нетрі формул і термінів доводилося продиратися, витрачаючи на підготовку нескінченні години. Від згадки про ночі перед іспитами в неї й тепер тремтіли коліна. Більшість одногрупників схоплювали нові знання на льоту. Було помітно, що вони займаються своєю справою. Іра цього про себе сказати не могла.

Мама зате у вибраній професії не сумнівалася.

— Це ж майже IT, такі фахівці потрібні. З такими знаннями не пропадеш, у будь-якій організації собі роботу знайдеш.

Іра погоджувалася, хоча вчитися їй було важко. Любила вона зовсім інше — в’язання. З п’ятого класу ходила до шкільного гуртка, і там у неї все виходило чудово. Перший-таки зв’язаний нею палантин приніс головний приз міського конкурсу. Викладачка так її хвалила! Додому Іра несла диплом із гордістю, сяючи від щастя.

Мама ледь усміхнулася, поглянула на доньку зі співчуттям.

— Люба, перше місце — це добре, звісно. Тільки в’язання більше бабусям пасує. Поглянь на Оксанку: танці, програмування. Ось із кого треба брати приклад. Їй ці заняття в житті куди потрібніші будуть.

Іру наче облили цебром холодної води. Від колишньої радості нічого не залишилося.

Гуртка вона не покинула: надто вже любила там бувати. Але мамині слова глибоко засіли в душі й заважали щиро радіти навіть улюбленому заняттю. Знайомим Іра про в’язання не розповідала. Було соромно: раптом і вони скажуть, що знайшла собі захоплення сільських бабусь.

Через пару років вона вже навчала новеньких дівчаток нарівні з викладачкою й стала її правою рукою. Саме такої роботи Ірі й хотілося: знайомити дівчаток із магією рукоділля, бачити, як спочатку незграбні пальчики міцніють, стають спритнішими, як від радості й гордості спалахують очі, коли вдається те, що ще недавно здавалося неможливим. Для Іри в цьому було щастя.

Про мрію вона мамі не говорила. Гадана відповідь була знайома до останньої інтонації: захоплення мати можна, але заробляти потрібно надійною, прибутковою справою; в’язання — це несерйозно, краще займатися фізикою та математикою, скоро вступати. Ці слова Іра могла почути у своїй голові й без справжньої розмови. Тому й мовчала.

Та й сама вона не бачила в їхньому місті особливих перспектив для в’язання. У найкращому разі — малооплачуване місце при якійсь школі. А розраховувати їй немає на кого. Про це мама нагадувала з дитинства.

— Ми з тобою самі на всьому білому світі. Захистити нас нікому, допомагати теж ніхто не буде. Тому тобі треба швидше на ноги стати. Головне — кар’єра: будуть гроші, решта з’явиться. Можна, звісно, вдало заміж вийти, тільки це рідкісна удача. Та й вдача в тебе не та, не вмієш ти свого добиватися, хватки немає.

Для мами Іра часто виявлялася якоюсь не такою. Сама ж мама, за її словами, могла б у житті багато чого досягти, якби не зустріч з Іриним батьком. Слухаючи це, донька відчувала провину — і за нього, який зламав мамі життя, і за власну появу, що все зіпсувала. Мама ж була яскравою, вродливою, мала успіх у чоловіків і вміла працювати. Гори могла звернути.

Почавши продавчинею, вона дісталася посади адміністраторки бутика — другої людини після генерального директора. Роботи вистачало, іноді в магазині доводилося днювати й ночувати. Мама не скаржилася, їй навіть подобався цей ритм. Іра такого зрозуміти не могла: сама втомлювалася швидко. За це мама називала її здохлячкою, начебто з ласкою та жалем, але донька знову чула невдоволення…