Усі вважали її нареченого ідеальним, але перед весіллям Іра пішла до жінки, якої боялася з дитинства

Мабуть, на місці своєї єдиної дитини мама хотіла б бачити когось на кшталт Оксанки. З такою донькою вона була б щаслива — так здавалося Ірі. А вона й без того почувалася маминим розчаруванням. Ще й перечити їй було б уже занадто. Спокутувати свою провину Іра намагалася цілковитою слухняністю.

Навіть підліткою вона з мамою не сварилася. Оксанка зі своєю матір’ю сварилася щосили, а Іра виконувала все, що їй казали, не створювала проблем, брала на себе хатні справи. І все ж час від часу чула мамин жаль:

— Ех, зовсім у тебе характеру немає. Важко тобі, доню, у житті доведеться.

Мабуть, тільки в гуртку в’язання Іра почувалася і щасливою, і успішною. Там чекали на її допомогу, питали поради, молодші бачили в ній наставницю. У неї все виходило, її приймали такою, якою вона є.

У дев’ятому класі довелося відмовитися й від цього. Саме готували великий виїзний тур містами країни, на який Іра так чекала. Дівчатка мали оглядати визначні місця, брати участь у конкурсах і проводити майстер-класи. Ірі, одній із найталановитіших учениць, відводили особливу роль.

Але мама оголосила, що вступ уже близько, а оцінки з профільних предметів її не влаштовують. Профільними для доньки вона призначила фізику, інформатику й математику. Складнішого за ці дисципліни для Іри нічого не було: за всі роки навчання вони так і залишилися для неї темним лісом. Учителі ставили добрі оцінки за старанність і наполегливість. Сама Іра знала, наскільки її знання далекі від власних четвірок.

Мама дивилася на оцінки інакше.

— Четвірка — майже п’ятірка. Треба тільки ще трохи постаратися.

Вона найняла репетиторів. Іра не сперечалася, і години, які раніше проводила в гуртку, тепер ішли на заняття. Замість відпочинку для душі їй довелося гризти граніт математичних наук, який виявився для неї надто твердим. Мама була переконана: перспективи є тільки в технічної спеціальності, усе інше — примхи й дурниці.

Оксанка з нею погоджувалася.

— Ну нарешті ти покинула своє сільське ремесло! — раділа вона.

Подруга й раніше постійно вправлялася в дотепності щодо Іриного захоплення, вигадувала сусідці різні прізвиська. Іра не ображалася. Вони ж свої, з дитинства разом, та й вона сама трохи соромилася в’язання. Їхні мами добре спілкувалися, а її власна обожнювала Оксанку й повсякчас веліла рівнятися на неї.

Догодити мамі Іра зуміла: ціною величезних зусиль вступила до місцевого вишу, на престижний факультет інформаційних технологій. Конкурс був серйозний, і, дізнавшись про зарахування, вона сама здивувалася. З радісною новиною прийшла до мами, але та лише всміхнулася.

— А як же інакше? Я через тітку Галю вийшла на кого треба. Заплатити довелося, зате для твого майбутнього мені нічого не шкода.

Про численні зв’язки тітки Галі, Оксанчиної мами, Іра знала. Отже, зарахування виявилося не її заслугою: мама скористалася знайомствами. Щойно Іра почувалася переможницею — рідкісне для неї відчуття. Після маминих слів радість випарувалася без сліду, усередині стало сіро й тужно. Виходило, власні старання знову ні до чого.

Оксанка вступила туди ж. Подруги знову опинилися за однією партою, і в цьому було щось звичне, спокійне, начебто хороше. Тільки Іра знову залишалася на других ролях. Куди йти, що робити, з ким дружити й з ким не варто навіть спілкуватися — усе, як і раніше, визначала Оксанка.

Іра майже не заперечувала: подрузі видніше. Вона ж така життєво мудра, упевнена, знає, чого хоче. Принаймні мама завжди відгукувалася про неї саме так.

Утім, навчатися Оксанці теж було непросто. Батьки оплачували їй додаткові заняття з викладачами. Для Іриної мами такі витрати були непосильними, тому з університетськими труднощами донька давала собі раду сама. Давалося їй це погано, але завдяки наполегливості й старанності вона переходила з курсу на курс: викладачі йшли назустріч старанній студентці.

Коли Іра таки отримала диплом, мама щиро раділа за неї. Дивилася щасливими, осяйними очима й казала:

— Як же я тобою пишаюся! Тепер відчуваю: головне в житті я зробила, дала тобі хорошу освіту. Ти вже мене не підведи. Далі все від тебе залежить. Гадаю, велике в тебе майбутнє.

Великого майбутнього не склалося. Оксанку відразу влаштували у велику нафтову компанію — допомогли батьки, успішні, заможні, зі зв’язками. В Іри такого блату не було. Вона сяк-так знайшла місце у фірмі, що торгувала кондиціонерами: робота не зовсім за фахом, радше щось секретарське, з копійчаною зарплатою й без перспектив…