Усі вважали її нареченого ідеальним, але перед весіллям Іра пішла до жінки, якої боялася з дитинства

— Дівчинко моя, скільки ж тобі дісталося, — заговорила Надія, коли Іра замовкла. — Ти ж із дитинства живеш заради чужих бажань. Усе стараєшся догодити, аби тільки нікого не образити. А про себе забуваєш. Зрозумій: насамперед у тебе є ти сама. Тобі своєю дорогою йти треба. Інакше скоро розіб’єшся, як ваза кришталева. Тисячі дрібних скалок — і вже ніхто тебе не збере. Ніколи.

Перед Ірою з разючою виразністю постала ваза: витончене світло-блакитне скло, тонкі гарні візерунки. Ось вона падає на підлогу — і розсипається дощем найдрібніших скалок. Від цієї картини стало страшно, по спині наче цілий натовп мурашок пробіг.

— За цього чоловіка тобі виходити не можна, — повела далі Надія.

У її голосі чулася впевненість на всі 100%. Іра відчула таке полегшення, немов тягар, що тиснув на неї, нарешті відпустив. Навіть вдихнути стало вільніше.

— Я ж і сама знала… Тільки боялася…

— Розчарувати тих, хто поруч, — договорила за неї Надія. — Нареченого, близьких, подругу, яка ще з дитинства тобою розпоряджається. Тебе це давно гнітить, а ти все дозволяєш.

Іра кивнула. Вона впізнавала власні думки, раніше так і не висловлені ясно. Усе було знайоме, усе правильно — тільки сама вона не вміла сказати про це з такою певністю.

— Якщо все-таки станеш його дружиною, далі я бачу туман і плутанину, — продовжила Надія. — Є там страшне, сумне… Розповідати не стану, нема чого тебе лякати. Та й не можна стверджувати, що майбутнє завжди видно точно. Воно може змінитися: доріг багато, і кожна здатна привести до іншого кінця. Але щасливою поруч із цією людиною ти не будеш. Знаєш чому?

— Для нього я річ. Він мною користується. Йому добре зі мною, бо я поступлива і мною можна попихати.

— І це теж. Тільки важливіше інше: заміж за нього підеш — свою долю змарнуєш. Є людина, яка тобі судилася. Він близько, скоро ви зустрінетеся. Але якщо вийдеш за нинішнього нареченого, пройдеш повз, не помітиш його. І сама щастя не зазнаєш, і він усе життя мучитиметься, навіть причини не розуміючи.

— Отже, для мене є така людина?

Надія відповіла лагідною усмішкою й кивнула.

— Є. І людина він хороша.

— А який він? Який на вигляд? — цікавість не дозволила Ірі втриматися від запитання.

— Зовнішності я не бачу. Майбутнє мені не показують, як відеоролик в інтернеті. Радше приходять образи, відчуття. Ваша зустріч уже близько. Головне — не проґавте одне одного.

Іра сиділа, вражена почутим. Думки змінювали одна одну, але серед них не було недовіри до Надії. Вона приймала її слова без сумнівів і нарешті запитала:

— А як мені зрозуміти, що це саме він?

— Неодмінно зрозумієш, — кивнула Надія. — Усміхнеться тобі, і стане тепло. Приблизно так, як було зараз, коли я тримала тебе за руку. Це відчуття ні з чим не сплутаєш.

Замислено похитавши головою, Іра намагалася призвичаїтися до почутого. Головне тепер було зрозуміло: за Павла йти не треба. Вона й раніше це знала, але їй так бракувало людини, яка підтвердила б її правоту.

— А що тепер робити? — зітхнула вона. — Адже весілля вже готують, усе йде повним ходом. Мені страшно.

— Важко тобі доведеться, дівонько. — Надія погладила її по спині. — Але розірвати ці стосунки необхідно. Зважся. Такий крок багато чого змінить: і твоє життя, і тебе саму. Сильнішою будеш, щасливішою. Потім зрозумієш, ще згадаєш, про що ми говорили.

Іра згідливо кивнула.

Надія раптом схопилася з лави й заметушилася, немов згадала щось важливе. Щойно вона була спокійна, привітно всміхалася, а тепер у зелених очах з’явилася тривога. Ця раптова зміна насторожила Іру.

— Іди, тобі вже час, — заквапила її Надія. — Головне ти почула, усе потрібне тепер знаєш. Не сумнівайся, у тебе все добре буде. Але залишатися не можна, час тобі. У мене часу зовсім мало.

Мабуть, хтось має прийти до неї або їй самій треба йти, вирішила Іра. А вона затримує господиню своїми тривогами. Іра слухняно підвелася, і Надія пішла з нею до воріт.

— Тепер запам’ятай ще одне, це важливо, — попередила вона. — Вийдеш звідси — одразу до зупинки. Не озирайся. Не озирайся. Обов’язково зроби, як я кажу. Зрозуміла?…