Налаштувати текст⌄
Ірина сумувала, хоча сама ж визнавала: даремно. З чого їй чекати, що Андрій шукатиме зустрічей із нею? Кому вона потрібна з двома дітьми? Так вона думала, але від цих думок не виходило перестати тужити за їхнім спілкуванням.
Одного листопадового вечора вона сиділа біля печі, підкидаючи дрова. Надворі вже морозило, сніг сипався знов і знов. Крізь щілини старої хатинки йшло тепло; Нікуся навіть спала в комбінезончику. Від думки про швидку появу ще одного малюка Ірина ледве стримувала сльози. Як ростити тут двох, коли допомоги чекати нізвідки? Від колишньої наполегливості нічого не лишилося, сама розгубленість.
У двері постукали. Увійшов Андрій, привітався й сів поруч, біля столу. Вони мовчали під тріск полін, аж поки він нарешті заговорив:
— Ірино, у тебе піч, здається, і вночі не згасає. Це ж небезпечно.
— Знаю. Тільки як інакше?
— Дах ще нижче провалився.
— І це знаю, — похмуро озвалася вона.
— Переїжджайте до мене.
Ірина розгубилася.
— До тебе? Навіщо?
— Самому нудно, — усміхнувся Андрій.
— Уже з нами нудьгувати не доведеться. А скоро стане зовсім весело.
— От і добре.
— Що ж тут доброго? Чужа жінка, чужі діти… Поживемо в тебе — зненавидиш нас.
— З чого ти взяла, що ти мені чужа? — тихо запитав він. — І ніякої ненависті не буде.
— Я не розумію…
Поліно вислизнуло в неї з рук. Андрій підняв його, спритно відправив у піч і подивився Ірині просто у вічі.
— Ти сподобалася мені тоді, біля вокзалу. Я все не знав, як підступитися. Потім помітив живіт, подумав: значить, є в тебе чоловік. Сільські розмови я зазвичай пропускаю повз вуха, але тут випадково почув у магазині. Ти сама, двоє дітей, а наречений виявився негідником. Зізнаюся, зрадів.
— Тому, що негідник?
— І цьому теж. Але більше — тому, що ти ні з ким не пов’язана. Я нічого не вимагаю, Ірино. Хочу, щоб ти була поруч. Дозволь мені піклуватися про тебе й малюків. Захочеш піти — зможеш будь-якої миті.
Вона почервоніла, зніяковіла й пообіцяла подумати. Довго розмірковувати не довелося: наступного дня Андрій прийшов знову, і з дому вони вийшли вже всі разом.
У селі, звісно, наговорили всілякого. Незаміжні жінки досадували, що такий чоловік дістався не їм; заміжні хмикали, пропонуючи зачекати й подивитися.
Наприкінці зими Ірина народила хлопчика й назвала його Артемом. Андрій оформив батьківство, а того самого дня вони з Іриною зареєстрували шлюб.
Відтоді чимало води спливло. Макс давно повернувся зі служби й здійснив те, про що казав сестрі: вступив до університету, закінчив його й працював у місті. Програмістом він мріяв стати ще раніше — тепер це була його професія, і в ній він виявився вельми талановитим. Попереду було весілля: Максим збирався одружитися з хорошою дівчиною Юлією.
У Ірини теж з’явилася робота за фахом. Коли Раїса Іванівна вийшла на пенсію, вона посіла її місце в медпункті. Андрій своєї роботи не змінював і, як і раніше, служив єгерем.
Ніка ходила до першого класу, а Артем заздрив їй і теж мріяв стати школярем. Вони вважали одне одного братом і сестрою. Ірину це влаштовувало: для обох вона була мамою. Коли підростуть, сама розповість правду. Приховувати її все життя ні до чого — однаково знайдуться доброзичливці, готові повідомити дітям те, про що дорослі змовчали.
З Андрієм жилося злагоджено, в любові й розумінні. Саме про такого чоловіка вона колись мріяла: без гламуру, без мільйонів, зате люблячого, турботливого, справжнього. Засмучувало лише одне — спільної дитини в них не було. Андрій сам пояснив причину: перенесена в дитинстві свинка. Лікарі давно сказали, що своїх дітей йому не мати. Але Ніку й Артема він вважав своїми.
Того літа сім’я вперше полетіла до моря. Ірина давно мріяла про таку поїздку: сонце, пісок, поруч коханий чоловік, щасливі діти. Вони насолоджувалися відпочинком.
Одного разу всі вчотирьох влаштувалися на березі будувати піщані замки. Дорослі допомагали дітям, коли Ірині почувся знайомий жіночий голос. Вона озирнулася й від подиву прочинила рота. Неподалік розташувалася компанія з чотирьох людей: Павло, Ольга Семенівна, Анатолій Петрович і незнайома фігуриста блондинка з напомпованими губами…
Яке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.

Які почуття залишила ця історія?
Коментар публікується одразу після автоматичної перевірки. Не додавайте посилання, рекламу, погрози чи особисті дані.
Завантажуємо коментарі…