Чоловік розмовляв із сином за дверима, а жінка вже стояла в коридорі й чула те, що він казав

Його розповідь мимоволі викликала усмішку. Марина уявляла себе тією юною дівчиною, якою колись милувався студент із будзагону.

Вранці Андрій здивував її ще більше. Не відводячи від неї погляду, він запитав:

— Хочеш знати, про що я мрію?

— Про що?

Марина затамувала подих: відчула, що зараз почує щось важливе.

— Щоб ми одружилися. І повінчалися в церкві.

— Ти робиш мені пропозицію? Але ж я тільки недавно розлучилася, у мене ще свіжий штамп у паспорті. Та й син уже дорослий. Я давно не та дівчинка.

— А в мене донька майже доросла. Вона живе за кордоном, тож частіше ми бачимося на екрані комп'ютера. Ми обоє встигли чимало прожити. Але далі я хочу жити з тобою.

— Для цього неодмінно вінчатися?

— Так. Хочу, щоб нас більше ніщо не розлучало. Ніколи. Я так довго на тебе чекав.

— Андрійку, ти ж до пуття мене не знаєш. Раптом я для тебе досі та дівчина з селища? Стільки часу минуло… Тепер перед тобою жива людина, а не давня мрія.

Від його слів у грудях ставало гаряче, серце часто калатало. Усе було так несподівано, що Марині насилу вірилося в те, що відбувається.

— Я пропоную тобі це не через минуле, — відповів Андрій. — Часу пізнати тебе в мене було досить. Я не схильний вірити в долю, але надто вже багато випадковостей. Ти з родиною приїхала саме до мого міста. Мій собака опинився поруч із тобою саме тоді, коли ти пішла від чоловіка, вирішила стати вільною. Може, й нерозумно надавати цьому значення, та мені так не здається. Не хочу більше обманювати долю. Хочу щоранку прокидатися біля тебе.

Барсик голосно гавкнув у передпокої, ніби підтверджуючи сказане.

Марина знову почувалася щасливою. Нове кохання день у день розквітало в ній, набирало сили. Андрій дорожив нею — вона бачила це в його ніжному, трепетному погляді. І тому сама змінювалася так, що довколишні помічали блиск її очей.

Знаходилися й ті, хто заздрив: у її віці — і така закоханість! Дехто навіть підозрював, що саме через Андрія вона пішла від чоловіка. Правди вони не знали. Марина нікому не розповіла про те, як Віктор зраджував їй усі ці роки.

Дізнавшись, що колишня дружина збирається заміж, Віктор обурився. Після розлучення минуло зовсім небагато часу. Він теж запідозрив, що з теперішнім нареченим Марина зустрічалася ще в шлюбі. Хотілося побачити її, подивитися в очі, вихлюпнути злість. Та повернутися до міста, де залишилася його родина, він не наважився.

Пристрасть до Оксани згасла, щойно вони почали жити разом. Віктор почав їй зраджувати й майже не намагався це приховати. Терпіти таке Оксана не стала; невдовзі вони роз'їхалися.

Пізніше від спільних знайомих він почув, що Марина не лише розписалася зі своїм новим чоловіком, а й повінчалася. Чомусь це засмутило його найдужче. Ніби вона й у наступному житті не хотіла належати йому.

Тоді Віктор пішов до храму. Літньому священникові він розповів про свої зради, починаючи з того випадку біля ставка. Минуло понад 20 років, а тепер його пік сором. Він наче побачив усе очима Марини й, розповідаючи, не зміг стримати сліз.

У напівтемряві старого храму Віктор уперше відчув свою провину перед дружиною. Раніше, за всі роки їхнього шлюбу, совість його не мучила.

Жінка, яку він досі кохав, тепер була щаслива з іншим. А Віктор, який уперше прийшов до храму, стояв навколішки перед незнайомою людиною й плакав, мов дитина.