Чоловік розмовляв із сином за дверима, а жінка вже стояла в коридорі й чула те, що він казав

Одного разу в парку, коли вони неквапливо йшли, собака раптом рвонула вперед. Утримати її Марина не змогла. Пес помчав до пішохідної доріжки, а за хвилину кинувся на перехожого.

Марина завмерла від жаху. Потім підбігла — і лише зблизька розгледіла, що чоловік у синій футболці гладить пса й мало не плаче з радості.

— Господи, вибачте! Не розумію, що з ним сьогодні…

— Нічого, все добре. Я вже думав, що ніколи його не знайду.

Чоловік підвів на неї очі. Радість одразу змінилася подивом: він дивився на Марину, наче побачив привида.

— Ви… як ви тут опинилися? — насилу вимовив він. — Звідки у вас Барсик?

— То це ваш собака?

Пес радісно скиглив без угаву, махаючи хвостом.

— Мій. Його звати Барсик. Я надовго поїхав у відрядження, залишив знайомим. А він від них утік і зник.

— Ми стільки часу шукали господарів! Його ж машина збила. Думали, не виживе, а він уже наступного дня оклигав. Герой!

Вони рушили далі, продовжуючи розмову. Пес біг поруч із ними й час від часу повискував від захвату.

Так Барсик знову знайшов господаря й повернувся додому. Його рятівники, звісно, засмутилися через розлуку. Але Андрій — так звали господаря — дозволив їм навідувати собаку будь-коли.

Спочатку Марина з’являлася рідко: не щоразу наважувалася напрошуватися в гості до Андрія й Барсика. Потім зустрічі непомітно почали означати більше. Вона дедалі краще пізнавала цю людину, дедалі частіше думала про нього. Спочатку він був їй цікавий, а потім почав подобатися як чоловік.

Марина за це себе сварила. Їй здавалося, він не відчуває до неї нічого подібного.

Одного вечора, на прогулянці з Барсиком уже улюбленим маршрутом, Андрій обережно спитав:

— Можна дізнатися, чому ти розлучилася з чоловіком?

Вона не відразу знайшла, що сказати. Перебирала відповіді, не знаходила слушного й нарешті вимовила:

— Він мені зраджував.

Андрій після цього довго мовчав.

— А я все не міг тобі зізнатися, — заговорив він нарешті.

— У чому? — Марина насупилася.

Він зітхнув і нерішуче почав:

— Студентом я їздив на заробітки зі студентськими будзагонами. Мама ростила мене сама, грошей вічно бракувало. І якось улітку ми будували автомагістраль біля вашого селища.

— Якого ще селища?

— Де ти жила. Кам'янка.

— Ти нічого не плутаєш? Як це можливо?

— Не плутаю, — усміхнувся Андрій. — У саме селище ми вибиралися нечасто, але бували. До магазину ж регулярно бігали. Коли я побачив тебе тут, у рідному місті, та ще й із моїм собакою, мені здалося, що я сплю.

— А я тебе зовсім не пам'ятаю. Чому ж?

— Ти й не дивилася на сезонних робітників. Зате я щоразу, як зустрічав тебе, не міг відвести очей. Милувався здалеку. Коса в тебе була нижче пояса. І сама ти така ніжна, тендітна, мов берізка. Пробач за таке порівняння.

— Авжеж… Я ж тоді ще не обрізала волосся, — розгублено сказала Марина.

Андрій ніжно всміхнувся їй. Та усмішка невдовзі згасла.

— Востаннє я зустрів тебе такою сумною, ніби з тебе вийняли душу. Хотілося відлупцювати того, хто тебе скривдив. Хоча підійти до тебе я б не наважився. Того дня ми святкували закінчення робіт на ділянці. Хлопці покликали ваших дівчат. Наприкінці одна напідпитку почала хвалитися: мовляв, спокусила чоловіка найкращої подруги. З того, як вона розповідала, я відразу зрозумів, про кого йдеться. Нас біля багаття було троє. Потім товариш повів її до себе в намет, а я там і залишився до ранку. Наступного дня ми поїхали. Але я все думав про це й чомусь вирішив, що з чоловіком ти розлучилася. Повернувся в селище — сам не знаю, на що сподівався. Мені здавалося, тобі потрібна допомога, адже ти була з маленькою дитиною. А там сказали, що ви з чоловіком поїхали.

— Так, ми перебралися сюди. Після того, що сталося, я не могла залишатися там, ти ж розумієш.

— Подумати тільки: стільки років поруч, в одному місті!

— Дивовижно, — задумливо погодилася Марина.

Того вечора вона вперше залишилася в Андрія на ніч. Спершу почувалася ніяково. Потім замислилася, як дивно складається життя і наскільки інакше все могло б обернутися. Не пробач вона тоді Вікторові — можливо, її чоловіком став би Андрій…