Галя переплутала поверхи в лікарні, але випадково почула розмову свекрухи з лікарем

Рука Жанни, на загальну радість, добре зрослася. Вона повернулася до звичного життя й улюбленої роботи в притулку. Денис став частим гостем у них удома: разом із Жанною вони готувалися до вступу й наминали Світланину випічку. Оксана була вдячна за допомогу, про яку раніше соромилася попросити.

За майбутнє навчання Жанни більше ніхто не боявся. Накопиченого на іншу квартиру з надлишком вистачило б на освіту. Світлана запропонувала Оксані позичити частину грошей, якщо зі вступом Дениса виникнуть труднощі, але та рішуче відмовилася: це вже занадто, вона сама знайде вихід.

Біля маленької крамниці тканин Віктор зупинився забрати матір. На пенсії Раїса Петрівна захопилася рукоділлям: і час минав швидше, і нерви заспокоювалися. Ще за десять хвилин до них сіли Жанна з Денисом, наввипередки розповідаючи про контрольну з геометрії.

На парковці біля притулку Жанна раптом перестала веселитися.

— Мамо, тату, ви ж скажете, що давно знали про нашу роботу?

— Зараз же здамо вас із потрохами, — пожартував Віктор. — Вилазьте, змовники.

До воріт ішли, розмовляючи й посміюючись.

— Добрий день! Раді вас бачити, — зустріла їх Тетяна. — Ціла делегація, нечасто таке буває.

Тетяна охоче повела гостей притулком. Собаки пожвавилися: щойно хтось поглядав на вольєр, як його мешканці починали крутитися й несамовито махати хвостами. Денис непомітно відстав від інших і затіяв гру з одним із найбільших псів — літнім метисом ротвейлера.

— Оце сміливий! — зауважила Раїса Петрівна. — Такої махини й не боїться.

— Денис у нас із багатьма хвостиками ладнає, — озвалася Тетяна. — Йому ветеринаром треба йти. У цього старого хворий зуб миттю знайшов, а ми вже не розуміли, що з ним сталося.

— Бути лікарем — добра справа, — схвально закивала бабуся.

Правду про Жаннину травму Раїса Петрівна дізналася останньою. Рідні переповідали все хором, доповнюючи одне одного, щоб не проґавити жодної подробиці. Зрештою бабуся визнала: до онуки й Дениса вона поставилася надто категорично та підозріло, даремно здійняла паніку й зателефонувала Оксані зі звинуваченнями.

До її ніг підбігла маленька чорна собачка — незграбна, схожа на ковбаску. Хвіст привітно рухався.

— Це Жужа. Минулого тижня прийшла, ледь лапи не відморозила, — пояснила Тетяна. — Уже одужує.

— Яка ж славна дівчинка, — неохоче визнала Раїса Петрівна й нахилилася почухати собаку за вухом.

Жужа всім своїм виглядом просила продовження.

Мурка чекала біля свого вольєра. Вона явно скучила; здавалося, все ще пам'ятала той укус і почувалася винною.

— Привіт, подруго! — Жанна потріпала її по шиї.

Мурка застрибала на огорожу, замахала хвостом і вгамувалася, лише коли дівчинка зайшла всередину й обійняла її.

— Бачите, мамо, тату? Нічого тут страшного немає, — Жанна повела рукою в бік вольєрів.

— І щеплення ми обов'язково робимо всім, — поспішила додати Тетяна.

Світлана й Віктор, які майже всю екскурсію мовчали, подивилися одне на одного.

— Яка ж вона розумниця! Тоді вона вкусила не зі злості. Хороша моя…

Жанна взялася за пухнасті щоки Мурки й почала жартома її чухати. Та відразу перекинулася на спину, підставила живіт і від задоволення висолопила язика.

— Тоді їй нема чого тут більше жити, — промовив Віктор.

Жанна підвела голову. Вона недовірливо дивилася на батька, наче просила повторити.

— Так, зайчику, — усміхнулася Світлана й кивнула. — Ми ж не лише подивитися приїхали. Мурку додому забираємо.

Дівчинка схопилася, кинулася обіймати батьків і заверещала від радості.

— Дякую, дякую! Я вже й сподіватися перестала!

Денис усміхався трохи осторонь. Тетяна розчулилася до сліз; ніхто не лишився байдужим. А Раїса Петрівна несподівано звернулася до господині:

— Вам для собак попони після операцій потрібні? Чи щось таке?

— Ще й як потрібні!

— Я нещодавно шити почала. Із складним поки що не впораюся, зате старих речей, тканини — повнісінько. Для моєї забавки за машинкою цілком підійде.

— Така забавка багатьом нашим собакам допоможе відновитися після операцій, — сказала Тетяна.

Домовилися вони без зусиль. Збори Мурки зайняли ще трохи часу.

— Початківцю-кінологу практика необхідна, — Віктор обійняв доньку за плечі. — А тут така підхожа собача кандидатура.

Мурка вдоволено гавкнула.

— Ой, нам же корм потрібен! І миски, і повідець! Треба до магазину!

— Усе вдома приготовлено, — заспокоїла її Світлана.

— Ах ви секретники! — Жанна примружилася й розсміялася.

— Не лише вам із Дениском фортелі викидати, — весело відповів Віктор. — Давайте вже до машини.

Він поквапив інших, але Денис їхати відмовився — вирішив лишитися попрацювати. Побажав Жанні з новою подругою удачі. Раїса Петрівна теж затрималася: їм із Тетяною треба було обговорити розміри попон для різних собак.

Невдовзі машина від'їхала від притулку. На колінах Жанни лежала кошлата голова Мурки. Дівчинка дивилася у вікно й думала, що запам'ятає цей день як один із найкращих у житті.

Світлана спостерігала за донькою в дзеркалі заднього виду. Очі Жанни світилися таким щастям, що мати пообіцяла собі більше не дозволяти обставинам віддаляти їх одну від одної. Хай би що сталося, підтримку, увагу й чесність вона тепер знала цінувати понад будь-які негаразди.