Галя переплутала поверхи в лікарні, але випадково почула розмову свекрухи з лікарем

Після таких слів Світлана вже не могла далі звинувачувати доньку. Вона підвелася з-за столу й відвернулася до вікна. Виходило, Жанні були потрібні розуміння та підтримка, а мати цього не помітила. Вони з Віктором так загрузли в тривозі за майбутнє, що втратили з уваги найдорожче.

— Доню, ти вчинила неправильно, але поганим твій вчинок я не назву, — заговорив Віктор. — Не можна обманювати нас із бабусею, пропускати заняття з репетиторами. Зате ти сама вирішила допомогти сім'ї, обрала гідну справу, хай і платять небагато. За це можу тебе похвалити. — Він ледь усміхнувся й поплескав її по спині. — Тільки надалі без таких витівок. Принаймні до вісімнадцяти років.

Жанна винувато закивала: стало зрозуміло, що прочуханки не буде.

— Пробачте. Більше нічого приховувати не буду, обіцяю. А коли рука загоїться, можна знову до притулку?

Віктор зітхнув.

— Можна, зайчику, — відповіла Світлана. — Але в мене дві умови: не пропускаєш репетиторів і бережеш себе.

Дівчинка схопилася з табурета, обхопила маму здоровою рукою. У її очах сяяла вдячність.

— Треба б туди з'їздити, подивитися, — задумливо сказав Віктор, почухавши підборіддя.

— Тетяна вам усе покаже, вона буде рада! Я зараз їй зателефоную.

— Зачекай. Спершу мені треба поговорити з Оксаною.

Світлана вийшла до кімнати й зателефонувала матері Дениса. Пояснення вийшли плутаними, незручними. Виявилося, Оксана також гадки не мала про заробітки сина.

— Оксано, тільки не лай його. Вони з Жанною не зі зла приховували. Краще давай домовимося: не встигаєш удома — відправляй Дениса до нас. Нагодую, напою. І нехай із репетитором онлайн разом займаються, на очах. Нам так спокійніше: поїли, вчаться, а не вештаються невідомо де. Ні, мені не важко. Та годі, нема за що дякувати. Усе, бувай.

Того ранку кожен інакше поглянув на те, що давно мучило. У сім'ї стало тепліше, вони знову відчули себе ближчими одне до одного.

Три місяці потому Віктор розглядав знаки біля перехрестя.

— Коли Жанна сьогодні звільняється? Не запізнимося?

— О другій годині, — відповіла Світлана із сусіднього сидіння. — Учителька фізкультури захворіла. Ти, до речі, усе купив?

— Ще вчора ввечері. Прибрав на балкон, щоб не знайшла.

Світлана всміхнулася. До дня народження доньки, який припадав на кінець лютого, вони потай готували подарунок — той, про який вона давно мріяла.

— Ну як тобі нове місце? — згадала дружина.

— Казка, а не умови. Якби раніше знав, який Михайлович гад, давно б пішов. А тітці Любі за допомогу з нас могорич.

Перед Новим роком з'ясувалося, що Віктора навмисно виживали з попередньої роботи. Анатолій Михайлович хотів звільнити місце для брата своєї нової жінки — тієї самої, заради якої розлучився з дружиною. Однак причепитися до сумлінного інженера з бездоганною репутацією виявилося непросто, тому проти нього вирішили діяти нишком.

Правду допомогла дізнатися Любов Василівна. Вона випадково помітила, як інший працівник за вказівкою Анатолія Михайловича змінював значення в кресленні, щоб виставити Віктора винним. Бухгалтерка відразу передала йому все, що побачила.

— Іди, сину, поки тобі тут остаточно нерви не вимотали.

— Та куди йти? — розгубився він.

— Зараз дам номер, — діловито сказала Любов Василівна, дістаючи записник. — Це мої знайомі. Подзвони, спитай щодо роботи. Може, платитимуть трохи менше, зате за їхню чесність і прозорість я ручаюся.

Віктор зателефонував того ж дня. Його охоче погодилися взяти будівельним експертом: перевіряти вже готові об'єкти, оцінювати їхню безпечність і відповідність проєктній документації.

Першим завданням на новому місці несподівано стала перевірка власного будинку. Будівля виявилася старою, але міцною та надійною: керівна компанія сумлінно за нею доглядала.

Пізніше Вікторові по секрету розповіли, ніби землю приглянув якийсь багатій під магазини. Міська влада з цим не погодилася й запросила незалежного експерта повторно обстежити будинок. Це лишалося почутою історією; зате результати перевірки сумнівів не викликали.

Мешканці нарешті перестали чекати на виселення. Навіть звернулися до комунальників, щоб оновити частину комунікацій і пофарбувати фасади.

Дізнавшись, що будинку ніщо не загрожує, Світлана відразу звільнилася з остогидлого магазину. Віктор не заперечував: він бачив, як нічні зміни виснажили дружину. Та вдома вона довго не всиділа. Через місяць Світлана влаштувалася до крамниці посуду при фабриці й виявила, що знання видів тарілок і кухлів у торгівлі зовсім не зайве. На нову роботу вона ходила із задоволенням, не виснажувала себе колишнім графіком і вже о 7 вечора поверталася додому…