Галя переплутала поверхи в лікарні, але випадково почула розмову свекрухи з лікарем

Чоловік недобре глянув на неї й пройшов до ноутбука в кутку кімнати. Втомлено сів. Волосся стирчало безладно, припухлі очі мали такий вигляд, наче він довго тер їх кулаками.

— Світо, припини верзти нісенітниці. Краще дай поїсти, голодний, як пес.

Підібгавши губи, Світлана пішла на кухню. Наклала гуляш у першу-ліпшу тарілку, поставила грітися. Ні, їй не примарилося: то були жіночі парфуми, важкі, терпкі, для вечірнього походу до ресторану чи театру. У неї таких ніколи не було. У свекрухи теж — та взагалі не переносила парфумерії, скаржилася, що від різких запахів у неї незмінно болить голова.

З мікрохвильовки долинув тріск. По тарілці побігли іскри: у розсіянні Світлана не помітила тоненьку золотаву облямівку.

— Світо, ти взагалі міркуєш?! — Віктор влетів на кухню й розчахнув дверцята. — Вирішила хату спалити?

Він вихопив тарілку, обпік пальці й голосно вилаявся. Посуд вислизнув із рук. По плитці розлетілися уламки, поміж ними розповзлася картопля з м’ясом.

— Вітю, відповідай мені чесно. У тебе хтось є?

Світлана не зрушила з місця. Чоловік лаявся й дмухав на обпечені пальці.

— Алло, гараже! — остаточно вибухнув він. — Ти сьогодні до тями прийдеш? Ледь пожежу не влаштувала, а тепер стоїть як стовп! Годі дурницями займатися, позбирай уламки, поки хтось ногу не порізав. Зовсім з глузду з’їхала.

Відвернувшись, він пішов до ванної по мазь від опіків і пластир, що лежали в аптечці у шафці. Світлана лишилася стояти. І без того виснажена всім, що навалилося останнім часом, вона вже не могла впоратися ані з грубістю чоловіка, ані з його незрозумілою поведінкою.

Отямилася Світлана лише від дзвінка власниці магазину. Та попросила прийти раніше. Світлана почала збиратися машинально, вийшла в під’їзд і потім не могла б до пуття згадати, як натягнула одяг, узяла сумку й зачинила за собою двері. На вулиці вона таки не витримала. Йшла темною, погано освітленою дорогою й плакала. Холодний вітер підсушував сліди сліз на щоках і наче знущався: звідкись знову долинув той самий запах парфумів.

Уранці вона поверталася геть розбита: наче всю ніч тягала вантажі з вагонів під лайку вантажників. На душі шкребли кішки. Уперше за багато років додому не хотілося.

У квартирі було тихо. Годинник показував дев’яту ранку; Жанна ще спала, а з ванної ледь долинав шум води — Віктор приймав душ. Світлана поставила на кухонний стіл сумки й почала бездумно перекладати покупки на стільницю: макарони, банку скумбрії, прив’ялі огірки, яблука, молоко.

За спиною грюкнули двері, запахло милом.

— Поснідаєш? — ніяково спитав Віктор, відчиняючи холодильник.

— Не хочеться, — відповіла вона, не обертаючись.

— Світо, послухай. — Чоловік повернувся до неї. — Учора я був неправий. Пробач. Робота, потім ще ця клята тарілка… Зірвався.

— Ти тепер постійно зриваєшся, — Світлана дістала сітку цибулі.

— Знаю. Пробач мені. Жахливо втомився. — Він провів рукою по маківці, по лобі, по обличчю.

— А я не втомлююся? Тільки на вас із Жанною не кидаюся.

Вона все ще не дивилася на чоловіка. Біль від нерозуміння накочувався хвилею. Віктор важко, винувато зітхнув, підійшов ззаду й обійняв її. Обережно поклав підборіддя їй на плече.

— Парфуми були бухгалтерки. Нашої.

— Любові Василівни? — Світлана розгубилася. — Але ж їй уже понад 60!

— Я тобі навіть зраджувати ніколи не збирався, — сказав Віктор, дбайливо повертаючи дружину до себе й дивлячись їй у вічі. — Якби таке сталося, я б собі не пробачив. Давай присядемо. Розповім, як було.

Світлана кивнула. На стільці лежав порожній пакет з-під продуктів, але вона цього навіть не помітила. Чоловік присунув табурет до кухонного гарнітура й сів навпроти.

— Козаче, моє терпіння не безмежне! — розносив Віктора начальник у своєму кабінеті. — Через твої помилки я маю виглядати дурнем перед замовником?

— Винен, Анатолію Михайловичу. Пробачте. Я зараз же все перероблю.

— Аякже, переробиш. — Начальник відкинувся на спинку стільця. — Працюватимеш, доки не отримаю потрібну мені суму. Можеш хоч корінням у цей проєкт врости, мені байдуже. У понеділок покладеш сюди нові креслення, розрахунки й кошторис. Одна помилка, одна крапка не на місці — вилетиш з усім своїм начинням. Геть звідси!…