Іра намагалася поговорити з чоловіком про його вечірні зникнення, а потім вирішила перевірити його слова за допомогою радіоняні

Іра з розумінням кивнула.

— Тоді прокидайтеся тут із Богдашею, а я сама по харчування сходжу. Усе одно вже встала.

Вдячний за її турботу Коля допоміг змінити синові підгузок і взяв його на руки.

— Ну що, Богдашо, відпустимо маму погуляти?

Малюк завовтузився, невдоволено зморщивши обличчя.

— Не засмучуйся, вона ненадовго. До молочної кухні й назад. Правда, мамо? — заспокоював його Коля.

— Правда, синку, — Іра поцілувала малюка в щоку. — Побудь із татом, я скоро буду.

Вона поцілувала й чоловіка. Дитина перестала кривитися й дивилася на них широко розплющеними очима — наче зрозуміла все, що їй сказали.

На вулиці Іра відчувала легке роздратування, можливо, через те, що не виспалася. Чоловікові можна піти й повернутися о 1:30 ночі, а їй уся прогулянка — до молочної кухні й назад. Він провів вечір з однокласниками, потім ще посидів у барі. Їй же, щойно вона зібралася вийти, нагадали, що треба скоро повернутися. Іра забрала продукти й дорогою додому почала думати вже не про те, як несправедливо це вийшло, а про власний відпочинок. Сердитися на Колю не варто було: краще поговорити з ним і домовитися про повноцінний вихідний. Не про короткий похід по харчування, після якого відразу повертаєшся до малюка, а про кілька вільних годин, коли дитиною займатиметься чоловік.

Можна зцідити молоко на пару годувань — і отримати близько шести вільних годин. Скільки всього вона встигне! А Коля заразом дізнається, як воно — безвилазно сидіти з маленькою дитиною.

На дзвінок Тані Іра відповіла вже в парку, куди вийшла разом із чоловіком і сином. Коля й далі катав візочок алеями, а вона вмостилася на затіненій лавці біля дитячого майданчика: можна було поговорити з подругою й заразом трохи посидіти.

— Привіт! Я вчора, мабуть, невчасно зателефонувала? Вибач, якщо завадила чомусь важливому.

— Та ні, ти не завадила. Пам’ятаєш, я казала про батьків Степана? Вони приїхали, ми разом гуляли, а потім я вирушила на зустріч однокласників. Стільки часу нікого не бачила, хотілося поговорити з усіма. Це мені треба вибачатися, що не відповіла тобі. Коли повернулася, писати вже не стала: раптом ви з Богданом спите, а я вас потурбую.

— Не вгадала, я тільки за північ лягла. У Колі вчора теж однокласники збиралися. Чекала на нього, чекала, та так і заснула до його повернення. А вранці ще довелося самій на молочну кухню сходити. Зараз ось відпочиваю, а він із візочком ходить. Мені здається, почувається винним і хоче хоч так загладити провину.

— І добре, нехай погуляє. Я теж усе сподіваюся викроїти собі ще шматочок вільного життя.

Наступна розмова відбулася днів через десять. Черговий медогляд сина забирав в Іри стільки часу, що до прогулянок руки не доходили. Від Тані дзвінків чекати не доводилося: першою вона ніколи не телефонувала. Іра знала про це й не ображалася.

Коли нарешті вдалося зідзвонитися, вона розповіла про зміни в дитячій поліклініці. Там змінилися два педіатри, один із них — на їхній дільниці. Новий лікар мало не відправив Богдана заново проходити всі обстеження.

— Ти зваж на це, коли підете на огляд, — попередила Іра. — Вам же теж уже час. Я з нашим новим педіатром ледь не почала все спочатку.

— Не знаю поки, коли ми до нього дійдемо, — без особливого занепокоєння відповіла Таня. — У мене тут мрія здійснилася: батьки Степана забрали Романа й поїхали. Уявляєш, я тепер можу відпочити!

— Стривай, а годувати його як? Рома ж без тебе залишився.

— Із цим жодних труднощів. Молока в мене більше немає, він на штучному вигодовуванні. Банки із сумішшю я передала, інструкції теж. Дорослі люди, розберуться.

— Які в тебе хороші свекри! — щиро зраділа Іра. — Ну й що ви зі Степаном робитимете, поки вам таку свободу дали? Один варіант мені зрозумілий, а крім нього щось придумали?

— Іро, ти не зрозуміла. Степан не міг довірити батькам маленьку дитину. Я тут зовсім сама залишилася й кайфую. Уже відіспалася, тепер готова до подвигів!

— А-а… — Іра не приховала легкого розчарування. — А я збиралася покликати вас усіх у парк, разом пройтися.

— Ні, подруго, від цих вільних днів я візьму все, що можна!

— Ну що ж, я за тебе рада. Тоді відірвися на повну!

— Дякую, Ірочко. Вже я постараюся…