Іра намагалася поговорити з чоловіком про його вечірні зникнення, а потім вирішила перевірити його слова за допомогою радіоняні

Коля зрозумів, що переконати її неможливо. Рішення було ухвалене до цієї розмови. Зараз Таня лише повідомляла йому, як усе буде.

— Чому ти сказала тільки сьогодні? Ти ж не вчора дізналася, що виходиш заміж?

— Я боялася, що ти одразу зі мною розійдешся, — щиро відповіла вона. — А мені хотілося випити наше кохання до останньої краплі, нічого не залишити. То що, втечемо?

Коля похитав головою.

— Ні. Ти тепер не моя дівчина, а наречена іншого чоловіка. Я залишуся на випускному.

— Я чомусь очікувала саме цього.

Таня відсторонилася, різко повернулася й пішла до крісел, біля яких сиділи однокласниці.

Решту випускного Коля просидів, задумливо спостерігаючи за нею. Приголомшення не минало, а Таня весело розмовляла зі шкільними подругами. Вони обговорювали вчителів, з якими прощалися, ділилися планами: хто куди вступатиме, яку професію обере. Ні про майбутнє заміжжя, ні про їхнє розставання вона не прохопилася й словом. Наче це не варте було навіть згадки. Якщо хтось запитував про майбутнє, Таня відбувалася ухильною відповіддю:

— Поживемо — побачимо.

Після випускного вони більше не зустрічалися. Коля перебрався в інший район, але її номер ще певний час залишався в нього в телефоні. Коли бувало особливо важко чи сумно, він намагався зателефонувати, іноді писав. Відповіді не було ні на дзвінки, ні на повідомлення.

Потім його закрутили повсякденні справи. Біль шкільного кохання Коля сховав у найдальший куточок серця й узявся до нового життя.

Іра сподобалася йому своєю щирістю. Симпатична, зовсім юна дівчина не приховувала переживань, часто розповідала про них, а серед його друзів поводилася невимушено. Про спільне життя вона навіть не заводила розмови. Спершу Коля збирався лише позалицятися до неї.

Але, пізнаючи Іру, він дедалі більше переконувався: вона його не зрадить. Не оголосить одного дня, як Таня, що родинні традиції не дозволяють їм бути разом. Про проблему скаже одразу, почне обговорювати її, а не мовчатиме до останнього. Коли сумнівів у цьому не залишилося, Коля запропонував їй стати його дружиною.

Іра такої пропозиції не очікувала. Вона попросила дати їй час на роздуми, і відповідь він почув лише на наступному побаченні.

— Минулого разу ти поставив мені одне запитання, — нагадала вона. — Тобі ще потрібна відповідь? Чи вже передумав?

— Потрібна, звісно, — усміхнувся Коля, хоча від лихих передчуттів у нього стиснулося серце.

— Тоді я згодна.

Вона промовила це буденно й подивилася на нього з-під брів.

— Правда? — перепитав він.

Такого спокою Коля не очікував. У фільмах, у роликах дівчата, приймаючи пропозицію, плакали від щастя, сміялися, іноді витворяли щось несподіване. Але байдужими не залишалися. Іра ж сказала, що згодна, таким тоном, яким могла б обговорювати, до якого кафе вони підуть вечеряти.

— Так, — твердо кивнула вона. — Чи ти сподівався почути щось інше?

— Мене збентежила не відповідь, а те, як ти її сказала. Наче вибирала, скільки яблук купити: «Кілограм, будь ласка». І так само — «Я згодна».

— А як мені слід було сказати?

— Не знаю, — Коля знизав плечима. — Я, коли робив пропозицію, уявляв собі все інакше.

— Тоді повторімо.

Іра ледь усміхнулася, а потім несподівано кинулася йому на шию.

— Так! Звісно, я вийду за тебе!

— Ось тепер добре! — розсміявся Коля.

Він зрозумів, що всю цю маленьку виставу вона влаштувала для нього.

Через два роки після весілля Коля вважав свій вибір безпомилковим. Іра виявилася вірною, надійною дружиною. Коли він хворів, вона хвилювалася й піклувалася про нього; зі своїми труднощами не залишалася сама, розповідала чоловікові. Вони намагалися робити все разом: їхати у відпустку, ремонтувати квартиру, ходити в гості.

З його друзями вона легко зійшлася. Їхнім дружинам розповідала про покупки косметики, ділилася рецептами десертів. Коля не сумнівався, що зайвого стороннім Іра не скаже. А от похвалити його, розповісти, який він молодець, вона завжди могла.

Якось, уже після пари років шлюбу, він знову згадав Таню. Тепер її вибір здавався йому зрозумілішим: їй потрібен був дорослий, надійний чоловік, на якого можна покластися. Коля сам став таким. Можливо, саме тому він зміг пробачити їй.

Він знав, що одружився радше з розрахунку, ніж із кохання. Проте до тепла й дружньої прихильності поступово додавалося інше почуття, схоже на кохання. Особливо сильно він відчув це після народження їхнього сина Богдана…