Ірина жила сама, але чужі речі з’являлися у квартирі навіть після заміни замка

Віктор тим часом відправив помічника виконувати чергове замовлення, а сам залишився в маленькому офісі. На найближчі дні він залишив собі одну справу — розібратися в тому, що коїться в Ірини.

Доступ до вмісту Ірининого смартфона в нього вже був: потрібну програму Віктор установив туди напередодні. Проте зараз його цікавило не все, що зберігалося в телефоні. Він шукав контакти, а серед них насамперед номер Павла. Хто ця людина, якій Ірина так довіряла свої надії? Чи не він був причетний до того, що відбувалося довкола неї? Це Вікторові належало перевірити, перш ніж щось їй казати. Отримавши потрібний контакт, він узявся за телефон Павла. Через годину чужий смартфон був для нього вже як власний: Віктор порядкував у ньому, розшукуючи відомості, які могли б прояснити те, що відбувалося.

Знайдені відомості приголомшили його. Проте вказівок на причетність Павла до квартирних дивин там не виявилося. Перевірка телефона Наталії теж нічого цікавого не дала. Залишалися працівники студії, головні конкуренти й клієнти, невдоволені роботою Ірини.

Опівдні вона сама зателефонувала:

— Вікторе, для мене нічого нового немає?

— Ірино, не квап. Я вже займаюся цим. Буде результат — одразу повідомлю.

— Невже зовсім нічого не з’ясував?

Засмучувати її завчасно він не хотів і подробиць не назвав.

— Я хочу, щоб ти була готова дізнатися будь-що, — продовжив Віктор. — Зараз визначаю, кого слід перевірити. Серед цих людей можуть виявитися й твої близькі. Ти готова почути правду?

Вона мовчала.

— Якщо не хочеш іти далі, я зупинюся, — продовжив Віктор. — Згодом усе одно з’ясується, що відбувається, навіть без розслідування.

— Ні, прошу тебе, доведи справу до кінця, — рішуче відповіла Ірина. — Мені потрібно знати. Навіть якщо мене безглуздо розігрують, я хочу розуміти, хто це робить. Таке відчуття, що мене навмисне зводять із розуму.

— Тоді зачекай трохи, — з усмішкою сказав він. — Скоро розберуся. За камерами стежу; якщо виникне небезпека, попереджу. Поки нічого не бійся.

Закінчивши розмову, Ірина подумала, як хотіла б чути такі слова від Павла. Йому бракувало тієї теплоти й простоти, з якими розмовляв Віктор.

Через пару днів вона призначила сестрі зустріч у кафе біля офісу, під час обідньої перерви. Наталочка всміхалася, мала чарівний вигляд і щебетала без упину. Із цього потоку гучних слів Ірина здогадалася, що сестра хвилюється: так бувало щоразу, коли та щось приховувала.

— Наталю, у мене коротка перерва. Перейдімо до справи: коли весілля?

— Дату ще не обрали, — трохи зніяковіла сестра. — Залежить від того, коли ти зможеш нам грошей дати.

— А витрати вже підрахували?

— Звісно! Приблизно три мільйони.

— Нічого собі! — Ірина здивувалася. — Гаразд, допоможу востаннє. Виходить, із мене півтора мільйона, а ще півтора — з боку нареченого?

— Ні, Іриночко, ти не зрозуміла. У нього зараз усієї суми немає, вона потім буде. Ти поки все оплати, а він згодом половину поверне.

— Ну, це вже знаєш! — Ірина обурено підвелася. — Спершу я на твоє чудо-юдо подивлюся. Приходьте вдвох до мене в неділю.

Вона не очікувала навіть від Наталії такого нахабства. Сестра сама сиділа в неї на шиї, а тепер збиралася посадити туди ще й родину нареченого. Ірина остаточно вирішила: весілля стане останньою витратою. Бездонним гаманцем вона більше не буде.

Того ж вечора вона зателефонувала матері й запропонувала всім зібратися в неділю, щоб обговорити весілля. Людмила Григорівна охоче погодилася.

Ірина згадала колишні запрошення — ще в інститутські роки, потім, коли відкривала власну справу. У матері незмінно знаходилися причини відмовити: ніколи. Вона приїжджала лише тоді, коли батько лежав у лікарні. Зате на поклик Наталочки відгукувалася одразу.

Наталія ж кликала матір, коли їй були потрібні гроші. Вона знала, що Ірина допомагає Людмилі Григорівні щомісяця, а та не витрачає переказаних грошей, а складає на рахунок. Залишалося натякнути, що доньці теж не завадили б гроші. Згадувати про це Ірині було неприємно й образливо: її власні запрошення мати відхиляла, зате на поклик молодшої приїжджала одразу. І все ж у цих думках було одне, що її тішило. Скоро вона збере родичок і скаже їм про своє рішення. Більше вона не даватиме грошей, які Наталія витрачає на розваги й салони краси…