Ірина жила сама, але чужі речі з’являлися у квартирі навіть після заміни замка

Наступного дня, ближче до полудня, Віктор зателефонував і попередив, що заїде до студії. Нарешті в нього було те, що можна показати Ірині.

— Ти його знаєш? — запитав він, простягаючи смартфон із фотографією.

— Ні, — упевнено відповіла вона. — А хто це?

— Тепер поглянь.

Віктор узяв зі столу аркуш і закрив на знімку нижню половину обличчя.

— Ось так він схожий на того чоловіка, — рішуче сказала Ірина. — Який із мого під’їзду вийшов. Після того, як я силует у вікні побачила.

— Це і є він. Тільки поки не розпитуй. Спершу все перевірю, потім розповім. Розраховую до вихідних зібрати потрібні відомості.

Подякувавши Вікторові й провівши його з кабінету, Ірина подумала про прийдешню неділю. Приїзд матері, знайомство з Наталиним нареченим, тепер ще й результати розслідування… Вона не могла зрозуміти, що хвилює її сильніше: сестрине весілля чи люди, які вперто не дають їй спокою.

Увечері вдома на неї чекала нова перестановка. Журнальний столик і два крісла, що зазвичай стояли біля високого панорамного вікна вітальні, опинилися посеред кімнати. Ірина ніколи їх так не розставляла.

У паніці вона кинулася до монітора переглянути запис, але зображення не було. Порожній екран налякав її ще більше. Вона набрала Віктора й нажахано розповіла про меблі.

— Пробач мені, Ірино, — винувато відповів він, коли вона замовкла. — Перегляд на твоєму телефоні я вимкнув сам. Боявся, що, побачивши стороннього, ти впадеш в істерику. Але я стежу за квартирою. Знаю, хто приходив, і знаю, що зараз його там немає.

— А мені все одно страшно! — Вона ледь не плакала. — Розумієш? Я сама. Павлові телефонувала — недоступний. Мабуть, зі своїми комп’ютерами запрацювався…

— Може, я приїду?

— Справді приїдеш? — зраділа вона. — Приїжджай. Я вже збиралася на ніч до готелю поїхати.

Віктор швидко зібрався й невдовзі з’явився з тортом. Одразу попередив: повної картини поки немає, розповідати частинами він не стане.

За останні дні Ірина виснажилася. Робота забирала сили, вдома не вдавалося виспатися, родичі не давали спокою зі своїми потребами. Тепер вона відчувала, що засне просто за столом. Віктор помітив це й відправив її відпочивати, а сам узявся за камери — трохи змінив їхнє розташування.

Уранці вона прокинулася з ясною головою. Було спокійно: присутність Віктора додавала впевненості, що болісна невідомість скоро скінчиться. Ірина приготувала легкий сніданок і покликала його на кухню.

— Ти Павлові про відвідувачів так і не сказала? — запитав він, уплітаючи омлет.

— У нього зараз заміна обладнання в офісі, — зніяковіло відповіла вона. — Він зайнятий.

— Ти впевнена?

Поглянувши на Віктора, Ірина вирішила, що йому відомо щось погане про Павла. Почути це вона боялася. Розчаровуватися в коханому не хотілося, і вона поквапилася заговорити про інше. Віктор зрозумів і відповіді більше не домагався.

У суботу вранці Павло нарешті об’явився.

— Усе, зі справами в салонах закінчив. У неділю до тебе прийду.

Ірина зраділа. Поки він не відповідав, вона дуже тривожилася; тепер з’ясувалося, що він лише працював і вимикав телефон. Їй самій траплялося так поринати у справи, що бракувало часу навіть поїсти, не те що поговорити. Тож пояснення вона прийняла.

Вона вирішила залишити його в себе після того, як підуть мати й Наталія з нареченим. Тоді вони спокійно й відверто обговорять своє майбутнє.

Увечері в суботу Ірина зустріла Людмилу Григорівну на вокзалі й повезла додому.

— Ні, Ірино, не виправишся ти, — сказала мати, милуючись гарним шкіряним салоном. — Сама як королева живеш, а про родину забуваєш. Є ж у тебе і мати, і сестра. Була б добрішою, ділила б гроші на трьох порівну. А ти все собі загрібаєш.

Тиждень тому ці слова довели б Ірину до сліз. Сьогодні вони вже не ранили так сильно. Вона потроху звикала бути нелюбою родичкою, яка не зобов’язана нікого утримувати.

— Краще розкажи про Наталиного нареченого, мамо. На весілля вона в мене просить, а його самого ховає.

— Нічого вона не ховає! — охоче відгукнулася Людмила Григорівна. — Наталочка в нас красуня, весела. Їй хіба нареченого не знайти! Багатий, гарний, любить її, балує. У хорошій родині так і годиться…