Ірина жила сама, але чужі речі з’являлися у квартирі навіть після заміни замка

— Наталю, слухай уважно, — сказала вона жорстко. — Від сьогодні грошей від мене не буде. Хочеш працювати — допоможу влаштуватися. Не хочеш — шукай чоловіка. Досить сидіти в мене на шиї. Я ж знаю, що мама переказує тобі все, що отримує від мене. Совість у тебе хоч якась залишилася?

— Ось, значить, як ти тепер… — Наталя дивилася на неї ображено, мало не плачучи. — А татові ти що обіцяла? Хіба не обіцяла про мене дбати?

— А чим я, по-твоєму, займаюся? — різко озвалася Іра. — П’ять років ти тут живеш на всьому готовому. Квартиру тобі купила я. На життя щомісяця відстібала, одяг і взуття купувала теж я. Усе, лавочка закривається. Учися заробляти сама.

— Ой… серце… — прохрипіла Наталя.

Ірина схопилася. Залишивши сестру в кабінеті, вона побігла до кімнати відпочинку працівників, до шафки з аптечкою. Накапала ліків у склянку води й поквапилася назад.

Таке з Наталею вже траплялося. Але Ірина досі не знала, чи справді сестрі стає зле, чи та настільки переконливо вдає хвору.

Була відсутня вона недовго. Коли повернулася, Наталя вже стояла біля величезного вікна й дивилася на вулицю.

— Минуло, — промовила вона слабким голосом. — Ти б знала, як кололо. Я вже подумала, що все, помираю.

Наталя випила принесені краплі. Ірина злякалася й таки вирішила поступитися. Востаннє. Діставши із сумочки банківську картку, вона сказала:

— П’ятдесят тисяч не дам, Наталю. Тільки тридцять. І більше до мене із цим не приходь. Навіть якщо знову стане зле — викличу швидку, але грошей ти не отримаєш. Зрозуміла мене?

— Тридцять — чудово! — задоволено усміхнулася сестра. — Через тиждень мій коханий повернеться з ділової поїздки. Він бізнесмен, тож скоро мені взагалі нічого не бракуватиме.

Вона цьомкнула Ірину в щоку, усміхнулася й кокетливо помахала рукою.

Ці недовгі візити Ірина знала напам’ять. Спершу скарга: грошей немає. Слідом — сума. Потім Наталя пускала в хід усе, що могло змусити сестру поступитися. І щоразу домагалася свого, бо Ірина здавалася швидко. Після залишалося картати себе за слабкість, але з наступним проханням усе повторювалося.

Поступатися її привчили ще в дитинстві. Батьки торочили: Наталочка хвороблива, не можна відмовляти їй у безневинних бажаннях, інакше всі недуги знову дадуться взнаки. Що то були за недуги, Ірина так і не зрозуміла. Вона знала лише, що сестра з’явилася на світ на три тижні раніше від строку. Це було єдине, що відрізняло її від більшості здорових новонароджених.

Того дня Ірина знову затрималася в студії допізна. Треба було підписати кошторис на матеріали для заміського будинку — того самого, чий господар не обмежував бюджет. До будинку вона під’їхала вже на початку першої ночі.

Втомленою себе не почувала, зате напруження не відпускало. Матері вона після нічної розмови так і не передзвонила. Та теж мовчала. Можливо, ще сердилася, а може, встигла заспокоїтися.

Сон не йшов. Ірина заварила чай і відчинила холодильник, щоб дістати тістечко.

На середній полиці лежала ковбаса.

Ірина завмерла перед відчиненими дверцятами. Ковбаси вона не їла зовсім і ніколи не купувала. Навіть в олів’є клала курятину. Від недавнього спокою нічого не залишилося.

Вона кинулася перевіряти запасні ключі від нового замка. Перелічила: п’ять. Шостий був у неї. Усі на місці. Отже, жоден із виданих ключів не зник, але в холодильнику лежала їжа, якої там не мало бути.

Увімкнувши світло в усіх кімнатах великої квартири, Ірина взяла молоток і пішла перевіряти приміщення. Серце сильно калатало. Вона шукала, де могла б сховатися чужа людина, й водночас придивлялася до речей: чи все стоїть і лежить так, як вона залишила.

Повернувшись на кухню, Ірина вже не сумнівалася, що хтось приходив. Кілька ваз виявилися переставленими. Драцена на балконі, раніше повернута до вулиці й сонця, тепер дивилася кроною в стіну. Нічна сорочка лежала на пуфику біля туалетного столика, хоча Ірина завжди прибирала її під подушку.

Кожна зміна сама по собі була дрібницею. Але разом їх набралося надто багато, щоб не помітити. При цьому з квартири, як і раніше, нічого не зникло.

Ірина намагалася зрозуміти, кому й навіщо знадобилося це робити. Якесь божевілля. На цьому слові вона раптом зупинилася думкою: а якщо божевілля — її власне? Якщо вона й справді втрачає глузд?…