Капітан літака вийшов до пасажирів і попросив уваги

Вмостившись на передньому сидінні гарної машини, він озирнувся.

— Непогано живеш.

— Не скаржуся, — засяяв молодий чоловік.

— Ну й добре.

Старий потер долоні. Незабаром машина зупинилася біля гарного невеликого будинку. Вони вийшли.

— Тут живе моя мама. Ми часто приїжджаємо до неї, — пояснив Максим, відчиняючи двері.

Гостя спершу пригостили чаєм, а потім провели до гаража. Андрієві вистачило одного погляду під кришку, щоб розібратися. Кілька хвилин — і трактор завівся, проте відразу заглух.

— Що таке? — не зрозумів Максим.

— Пального немає.

Молодий чоловік приніс каністру. Коли бак заправили, Андрій заліз до кабіни й зрушив трактор із місця.

— Просто диво! — Максим не вірив, що все виявилося так просто.

— Диво? Ось вони, золоті руки, — старий покрутив перед ним руками.

— Дякую! Ходімо митися й обідати.

Мати ще пів години тому кликала до столу. У затишній кімнаті Максим представив їй гостя; знайомство вийшло ввічливим, приємним.

— Добре у вас, — сказав Андрій, розглядаючи картини, портрети та старі світлини в рамках.

— Старалася, — зніяковіла господиня.

— І скільки старих фотографій…

Одну він узяв до рук. На знімку поруч із молодою дівчиною стояв Денис. Андрій дивився й відмовлявся вірити власним очам.

— Сподобалася? — Макс зазирнув через його плече. — Це…

— Тут мій син.

Руки старого затремтіли.

— Що? — Жінка схопилася з-за столу.

— Ви його знали? Дружили з ним?

Андрієві хотілося почути бодай щось: вони з Ларисою майже нічого не знали про життя Дениса.

— Я скажу… Тільки не судіть мене суворо, будь ласка.

Господиня знову сіла.

— Мамо, що сталося? — Максим присунувся до неї.

— Це твій батько.

Вона дивилася синові просто у вічі.

— Що?! — водночас вигукнули Андрій і Максим.

— Зараз розповім.

Вона промокнула очі краєчком серветки. Макс кивнув; Андрій так і сидів із фотографією, поринувши в думки.

— Ми з дівчатами гуляли, а він під’їхав машиною, такий модний. Покликав, я підійшла. Потім каталися, пили шампанське, ходили до ресторану, до магазину. Грошима він смітив, — по її щоці знову скотилася сльоза. — Поїхали до нього. Близько тижня провели у квартирі, майже не виходили, були лише одне з одним. Мені тоді здавалося: ось вона, справжня любов.

— А Дениско тебе покинув? — запитав Андрій.

— Ще й як. Уранці прийшов злий, накричав, звелів забиратися. Я не горда, встала й пішла. Через кілька місяців зрозуміла, що вагітна. Жила з мамою-пенсіонеркою, грошей не було. Шукала Дениса, але в тій квартирі вже оселилися інші…