Капітан літака вийшов до пасажирів і попросив уваги

— Там сторож, — показав Денис.

Приятель кивнув. Денис хотів повзти далі, але зупинився.

— То що тепер?

— Я зрозумів твій розрахунок! Ти взяв мене, щоб я відволікав сторожа. Сам усе вкрадеш, вилізеш, а попадусь я!

Він мало не кричав пошепки. Приятель підповз до нього й ударив.

— Не істерій. Страшно — он там паркан, повзи назад.

Та Денис залишився й виконав домовленість. Шарудів, кидав камінці, відволікаючи собаку й сторожа. Йому було смішно дивитися, як літній чоловік раз по раз підходив до воріт після стуку каменя.

— Дениску! — пролунав тихий поклик.

Назад він вибрався швидше. Крадіжка вдалася; приятель потиснув йому руку.

— Дякую тобі.

— А що далі?

— Деталі продам, гроші навпіл.

— Домовилися.

Денис чомусь не довіряв йому, але той не обдурив: продав здобич і приніс належну частку.

— Оце так! — Денис тримав важку пачку.

— Що я тобі казав? — приятель був задоволений собою.

— Дякую. Ще знадоблюся — клич.

Денис дивився на гроші не відриваючись.

— Через пів року можна знову сходити.

— Я згоден!

У гуртожитку він збирався сховати гроші, але спершу перерахував їх. Потім довго сидів, втупившись у стіну. За таку суму можна було купити не одну машину.

Вахтерка зупинила його, коли він здав ключ від кімнати й, перекинувши сумку через плече, рушив до виходу.

— Молодий чоловіче, куди це ви? А навчання?

— Сама вчися. Мені воно ні до чого, — нахабно кинув Денис.

У вісімнадцять років він винайняв квартиру й почав жити самостійно. Гроші, як йому здавалося, могли багато що вирішити; спочатку так і було. Скуштувавши халяви, він уже не хотів працювати. Вишукував нагоду когось обдурити, взяти чуже.

— Ви розумієте, молодий чоловіче, що так чинити не можна?

Його вперше доставили до відділку.

— Пробачте, я не подумав, — канючив Денис.

— Сьогодні обмежимося зауваженням. Але надалі на це не розраховуйте, — попередив міліціонер.

Перед міліцією Денис був божою кульбабкою. За дверима відділку все починалося знову.

— Дівчата, сідайте, покатаю! — гукнув він дівчатам біля магазину.

— Які ми тобі дівчата?

Так із ним іще не розмовляли. Денис зупинився й поманив пальцем ту, що відповіла.

— Ану, підійди!

— Чого?

Вона підійшла, гордо підвівши голову.

— Як звати? — він пропалював її поглядом.

— Оксана.

Пихи в неї не поменшало…