Мати найняла детектива, щоб зірвати весілля сина, але його звіт сховала навіть від чоловіка

Вона завмерла. Ніколи ще слова чоловіка не ображали її так сильно. Він соромиться її, хоча вона старається заради родини, заради майбутнього їхнього сина.

Грюкіт вхідних дверей змусив Ірину здригнутися. Вона заплакала й пішла до спальні. Ірина розуміла, що розмовляти з Михайлом марно: він сам ніби потрапив під чари Каті.

— Іро, чим ця бідна дівчинка викликала таку ворожість? — запитав чоловік, зайшовши слідом. — Так, у неї немає наших грошей і становища. Але грошей нам вистачить і на неї, статус теж зуміємо забезпечити. Тебе так приголомшило, що вона без батьків? Тоді згадай: Максим своєї рідної матері теж не бачив.

— Михайле, навіщо ти так жорстоко? Я його мати! — гнівно відповіла Ірина.

— Ти його мати, я не сперечаюся. Але народила його Олена. А я послухався тебе й не розповів йому правди. Він же забув усе, що було в ранньому дитинстві. Іро, я вдячний тобі: ти стільки віддала нашому синові. Тільки він тепер дорослий, життя в нього своє.

— І це дівчисько його занапастить!

— Радше ти занапастиш, якщо й далі втручатимешся. Без злості й ревнощів ти б помітила, як вони одне на одного дивляться.

— Кохання! За два місяці встигли покохати, — з гіркотою всміхнулася Ірина.

— Чому ні? Люди й з першого погляду закохуються.

— Ти глузуєш із мене? Яке ще кохання з першого погляду, Михайле?

Він махнув рукою й вийшов. Ірина відкинулася на подушку, знесилена. Чоловік більше не повернувся до спальні — ночувати залишився в бібліотеці.

Пів ночі вона не спала. Треба було довести, що Катя — підле, мерзенне дівчисько й Максимові не пара. Переконати сина, але насамперед Михайла. У чоловіка вистачало способів вплинути на нього: зменшити зарплату, зовсім перестати платити, пригрозити звільненням. І до інших заходів він зумів би вдатися. Михайло вмів діяти жорстко й швидко навіть там, де, здавалося, нічого не можна вирішити.

До ранку склався план: дізнатися про минуле Каті. У такої дівчини воно навряд чи бездоганне. Зібрати все, показати чоловікові й синові — нехай тоді самі просять пробачення за те, що не послухали Ірину відразу.

По відомості вона піде до детектива. Нещодавно знайома розповідала, як із його допомогою спіймала чоловіка на зраді. Тепер той засипав її золотом, намагаючись загладити провину. Ірині золото було ні до чого. Їй потрібна правда. На цій думці вона нарешті заснула.

Уранці, щойно прокинувшись, зателефонувала знайомій по номер детектива.

— Невже Михайлик теж загуляв? — усміхнулася подруга.

— Ні, слава богу, з Михайлом усе добре. Але син зв’язався з однією дівицею. Хочу, щоб чоловік побачив, що вона за одна, та й Максим теж. Відчуваю, щось із нею нечисто.

Знайома охоче підтримала її. Нічого якійсь шавці морочити поважну родину. У самої подруги була донька на виданні, якій Максим дуже подобався.

Через пару годин Ірина вже сиділа перед детективом. Тут виникла складність: жодних відомостей, крім імені, у неї не було. Прізвища Максим не називав. Детектив знайшов дівчину серед його друзів у соціальній мережі. Там прізвища теж не виявилося, зате були фотографія й місце роботи.

— Решту з’ясую. І довго чекати не доведеться, — пообіцяв він.

За послуги Микола Васильович призначив високу ціну. Ірині грошей було не шкода: аби домогтися свого й довести, що вона має рацію.

Детектив раніше служив у поліції, трохи знав її батька. Він розумів, із якою непростою родиною має справу, і збирався копати глибоко, працювати багато. Проте відомості про Катю, її бабусю та батьків знайшлися напрочуд швидко. Микола Васильович розмовляв із колегами дівчини, розпитував сусідів, вивчав папери. Довелося з’їздити й у пару місць далеко від столиці.

Тиждень потому зібране досьє лежало в нього на столі. Телефоном він повідомив Ірині, що дізнався багато, і вона з’явилася, смакуючи майбутню перемогу. Тепер удасться розтоптати цю пігалицю, принизити перед Максимом так, щоб він відвернувся від неї назавжди й повернувся додому.

Син же відколи пішов, навіть не зателефонував. Із батьком на роботі зустрічався, а матері — жодної звісточки. Образа на нього досі мучила Ірину.

— Тут усе, що вдалося зібрати про Катю, — сказав Микола Васильович.

Вона сіла навпроти й утупилася в нього палкими очима. Детектив трохи зам’явся…