Мати найняла детектива, щоб зірвати весілля сина, але його звіт сховала навіть від чоловіка

Особисте життя в Павла так і не склалося, хоча спроб було кілька. Одна жінка не бажала ростити чужу дівчинку, іншій бракувало грошей, які він заробляв у звичайній шиномайстерні. Коли Катя підросла, про гроші дедалі частіше думав і він сам. Попереду в доньки було навчання, потім знадобиться власне житло, а назбирати на це поки не вдавалося.

Заради її майбутнього Павло підписав перший контракт і пішов служити. Служба виявилася недовгою: в одній із гарячих точок він загинув. Після його смерті Катя залишилася з бабою Ларою. Їм виплатили гроші, і якийсь час ця виплата лежала на рахунку недоторканою.

На медсестру Катя вчилася в сусідньому районі. Повернувшись у село до прабабусі, вона побачила, що тій потрібна серйозна медична допомога, і стала думати про переїзд. Тут стали в пригоді гроші, що залишилися від батька: на них удалося купити квартиру біля міської околиці. Убога, без ремонту, вона все-таки тішила — тепер бабу Лару можна було спокійно лікувати. Старенькій уже майже сто років, а вона досі жива.

— Ви стільки подробиць знаєте… Наче самі з бабою Ларою розмовляли, — зауважила Ірина, проковтнувши клубок у горлі.

— Так і було. Я розмовляв із нею особисто. Вік поважний, але мислить вона ясно й минуле пам’ятає чудово.

— А про Павла вона вам розповідала? Він згадував мене? Я не можу зрозуміти, чому він жодного разу не повідомив, що наша донька в нього, що він її ростить.

— За її словами, образа в нього була сильна. Вас він викреслив зі свого життя й із життя дівчинки. Пробачте… — Микола Васильович відкашлявся. — Ірино Степанівно, є ще одна обставина. Про вас я Ларисі Іванівні нічого не говорив, про Максима теж. Але виходить, що Катя й Максим — брат і сестра. Втручатися мені, звісно, не належить, тільки залишати це так не можна.

— Ви самі сказали: втручатися вам не належить, — відповіла Ірина, стиснувши губи.

Вона ще раз подякувала Миколі Васильовичу, забрала теку й вийшла. Уже за кермом Ірина довго сиділа, не заводячи машину. Катя виявилася її донькою. Усе звучало неймовірно, але в справі збігалося надто багато: двадцять вісім років, той самий пологовий будинок, розповіді людей, яких знайшов детектив.

Тепер пояснилася й знайома схожість, що мучила її під час першої зустрічі. Павло. З обличчя Каті на неї дивилися його очі — ті, які Ірина так уперто намагалася стерти з пам’яті. Серед паперів була й фотографія Лариси Іванівни. Зовсім стара, вона все ж залишалася впізнаваною.

Удати, що нічого не дізналася, було б найпростіше. Тільки Ірина не уявляла, як потім жити з цим знанням. Їй ще належало зустрітися з Ларисою Іванівною, і старенька могла впізнати її. Чоловікові відкриватися вона не збиралася: стільки років берегла таємницю, а тепер зізнання зруйнує все. Михайло не пробачить — у цьому Ірина була впевнена.

А з Катею доведеться бачитися, розмовляти й мовчати про те, що її мати поруч. Хоча яке право вона мала вважати себе матір’ю цієї дівчини? Від цієї думки стало боляче, й Ірина заплакала. Вона ще довго залишалася в салоні; лише потім повернула ключ у замку запалювання.

На пасажирському сидінні лежала тека. Дорогою Ірині тисячу разів хотілося зупинитися й викинути її, але рішучості так і не вистачило. Краще спалити. А самій мовчати, нікому нічого не розповідати. З Катею вона спробує помиритися, можливо, навіть потоваришувати. Зустрічей із Ларисою Іванівною уникатиме — щоразу знайде якийсь привід.

Додому Ірина повернулася, досі стискаючи в руках теку. У липні розпалювати камін було дивно, тому знищення паперів довелося відкласти. Поки вона сховала їх у спальні, у верхню шухляду туалетного столика. Крім неї, туди ніхто не зазирав. За першої нагоди спалить, і нічого не знатиме ніхто, особливо Михайло. Щодо детектива можна було не хвилюватися: професійна етика зобов’язувала його мовчати. Та й платила вона йому зокрема за це.

Тиждень потому Ірина вже не знаходила собі місця. Хотілося побачити й Максима, й Катю, але син і далі не відповідав, хоч як часто вона набирала його номер. Михайло теж віддалився: мало розмовляв, дедалі частіше залишався на роботі допізна. Ірина запитувала його про сина, сподіваючись почути хоч щось…