Настя приїхала до офісу зробити чоловікові сюрприз, але її повели до іншого керівника

Із клініки вона вийшла з несподіваним полегшенням. Дорогою Настя поверталася до слів лікарки. Адже добре разом було їм обом — чому ж тепер тільки вона має відповідати за те, що сталося? Михайло теж повинен знати про вагітність. Якщо його щось не влаштовує в їхніх стосунках, нехай не змушує її гадати, а скаже про це прямо. Навіть якщо він наполягатиме на перериванні… На цій думці Настя зітхнула. Зараз вона збиралася поговорити з ним, але ще не розуміла, як поставиться до такої пропозиції. Чи зможе погодитися з Михайлом, якщо він справді скаже, що дитина йому не потрібна, вона поки не знала.

Увечері потрібних слів усе не знаходилося. Лише коли Михайло підвівся, збираючись віднести посуд на кухню, вона наважилася сказати йому вслід:

— Я до лікарки сьогодні ходила.

Його плечі напружилися. Він обернувся.

— Захворіла? Тобі недобре? — невпевнено запитав він.

— Ні. Іноді, навпаки, здається, що мені аж надто добре. Так добре, як ніколи. А пішла я, щоб… — Язик не слухався. — Щоб… — Настя видихнула. — Я вагітна.

— Вагітна?

У його голосі можна було почути і здивування, і радість. Настя лише кивнула, підтверджуючи сказане.

— І що лікарка каже? — запитав Михайло після паузи, злегка відкашлявшись.

— Термін шість-сім тижнів. Усе добре. Треба вирішити, народжуватиму я чи перериватиму вагітність.

— Ти чекаєш, що я скажу, як учинити? — Він сів на диван. — Якщо питаєш мене, то я за те, щоб народжувати. Шість-сім тижнів — ми ж приблизно стільки й зустрічаємося. Але вирішувати все одно тобі, роби, як вважаєш за потрібне. Тільки прошу: зачекай до завтрашнього вечора. Мені треба подумати. Будь ласка, не ухвалюй рішення зараз.

— Я ні на чому не наполягаю, — тихо сказала Настя. — Хотіла тобі сказати, щоб ти знав.

Уночі вона майже не спала, переверталася з боку на бік і згадувала його обличчя. Мабуть, це було все-таки здивування. А може, й розчарування. Вона чекала іншої реакції.

Часом її охоплював відчай: Михайло теж покине її, як зовсім недавно Руслан. Але крізь пелену сну Настя починала сперечатися з цим страхом. Ні, Михайло зовсім інший. Він не відмовиться від дитини. Вона чекала, що він зрадіє, але ж люди не зобов’язані поводитися як герої поганої мелодрами й стрибати від щастя, почувши таку новину. Можливо, його стриманість якраз і означала, що він усе серйозно обмірковує. Перш ніж щось зробити, йому потрібно вирішити, як учинити. Напевно, він так діє й за інших обставин. Інакше хіба зміг би він стати добрим бізнесменом? Цими доводами Настя виправдовувала його, намагаючись угамувати страх, що знову залишиться сама.

Але тієї ж миті внутрішній голос заперечував: звідки їй знати, який він? І чому вона впевнена, що дитина його? Навіщо йому взагалі потрібна вагітна дівчина, а потім іще й із немовлям, яке горлає? Треба йти до лікарки, говорити про переривання.

Ні, треба народжувати, сперечалася Настя сама із собою. Михайло ж сказав, що проти переривання. Сказав, але вибір залишив їй — це теж його слова.

Заснути вона змогла лише на світанку, коли вирішила: удень піде до лікарки й скаже, що перериватиме вагітність.

Михайла вдома вже не було — поїхав на роботу, поки Настя спала. Отже, усе-таки втік, навіть не попрощався… Від цієї думки стало тоскно, але дівчина відразу схаменулася: от дурненька, вона ж у його квартирі. Куди йому звідси тікати?

На кухні на неї чекала записка. На якомусь клаптику паперу Михайло від руки написав: «Сонечко, мені не хотілося тебе будити — так солодко ти спала. Нехай день у тебе буде гарним. Уже чекаю вечора, коли знову повернуся додому. Кохаю».

Настю так потішили ці кілька рядків, що до лікарки вона вирішила поки не йти. Один день нічого не змінить. Із десяти днів, які дала гінекологиня, залишався ще цілий тиждень. Можна дочекатися вечора.

Але о пів на восьму Михайло все ще не повернувся, хоча зазвичай приїжджав раніше. Настя написала йому в месенджері — повідомлення не дійшло. Поступово її знову охоплював відчай. Вона вже вигадала, як зараз з’являться якісь люди й оголосять, що квартира їхня, а Михайло давно перестав за неї платити…