Настя приїхала до офісу зробити чоловікові сюрприз, але її повели до іншого керівника

Цю чергову нісенітницю перервав негучний скрип дверей. У замку повернувся ключ. Настя вискочила в коридор і ахнула: перед нею, опустившись на одне коліно, стояв Михайло з букетом.

— Стань моєю дружиною, — сказав він, простягаючи коробочку з каблучкою. — Роститимемо нашу дитину разом. Ти вийдеш за мене?

Щастя засяяло в її очах. Настя взяла коробочку, дістала каблучку й надягла на палець.

— Звісно, так! — Вона кивнула й кинулася йому на шию. — Поклади ж кудись букет!

Вона обіймала Михайла й сміялася, а він ніяк не міг обхопити її обома руками: заважали квіти.

— Куди покласти? — здивувався він.

— Хоч на підлогу! Хіба нам зараз до квітів?

Лише через годину чи півтори, відірвавшись нарешті від нареченого й прямуючи до ванної, Настя помітила букет на килимку біля вхідних дверей. Тоді квіти й перекочували у вазу.

Завдяки знайомствам Михайла, яких у нього вистачало в найрізноманітніших колах, довго чекати реєстрації не довелося: уже через тиждень працівниця РАЦСу оголосила їх чоловіком і дружиною. Щасливому Михайлові хотілося ще й розкішного весілля. Тільки швидко розписатися й підготувати велике свято — різні речі: на весілля потрібен був час. До того дня, коли вдалося б організувати святкування, Настина вагітність стала б помітною всім. Виходило, що відсвяткувати можна, але мати на святі такий вигляд, про який вона раніше мріяла, уже не вдасться.

— Ні, я так не хочу, — похитала вона головою, вислухавши чоловіка. — Я мріяла на своєму весіллі бути гарною, легкою, мов повітря… А прийду з животом. Несправедливо виходить.

— Тоді не будемо, — несподівано легко погодився Михайло. — Відзначимо з розмахом першу річницю. Ти вже народиш, станеш іще прекраснішою. І малюк буде з нами, теж долучиться до свята. Як тобі така думка?

— Дякую, рідний! Ніхто мене так не розуміє, як ти.

Такий вихід Насті й на думку не спадав, а тепер вона йому зраділа. Щойно закінчилася тяганина з документами, у яких значилося її нове повне ім’я — Петрук Анастасія Олегівна, — вона взялася готувати квартиру до появи дитини.

У спальні слід було звільнити куток: там мали поміститися дитяче ліжечко й сповивальний столик, поєднаний із комодом. Самою цією перестановкою підготовка не обмежувалася. Дитині знадобляться ванночка, візок-трансформер; та й у самій кімнаті добре було б зробити ремонт, щоб зустріти малюка в чистій, свіжій спальні. Усе це потребувало грошей. Особливо великими витратами виявлялися ремонт і купівля візка, але й решту потрібних речей іще належало придбати. Настя хвилювалася: мало не щодня їй знову доводилося звертатися до Михайла по гроші.

Михайло щоразу її заспокоював: для коханої дружини й сина йому нічого не шкода.

— Чому ти вирішив, що в нас син? — розсміялася Настя якось, коли він, повернувшись додому, погладив її ще майже плаский живіт.

— А хто ж? — Михайло вдав здивування, потім усміхнувся. — Хоча яка різниця. Наша з тобою дитина — ось що важливо.

— Лікарка каже, лише через два місяці на УЗД можна буде розгледіти, хлопчик чи дівчинка. Та й то не обов’язково вдасться.

— Ну й почекаємо. Правда ж, малюче? Устигнемо ще розібратися, які стрічки до капота моєї машини прив’язувати — блакитні чи рожеві.

Серед домашніх приготувань Настя ледь не проґавила час запису на це УЗД. Коли згадала про обстеження й зателефонувала до клініки, їй запропонували останнє вільне віконце — на другу годину дня.

— Гаразд, записуйте на другу, — зітхнула вона, прикидаючи, як спланувати день із поїздкою до лікарки посередині.

Уранці вона збиралася до торговельного центру на іншому кінці міста. Там був фірмовий магазин того самого бренду візків, яким захоплювалися матусі в чатах. Саме звідти Настя й дізнавалася тепер майже все про материнство: практично не виходила з обговорень і, мов губка, вбирала інформацію. За день набиралося стільки всього, що ввечері вона вивалювала все почуте на Михайла. Михайло у відповідь усміхався. Захоплені відгуки про візки вона теж брала близько до серця: якщо вже вся мамська спільнота говорить про них із таким придихом, хотілося самій подивитися на них у магазині.

— Навіщо брати на віру всілякі дурниці? Давай своєю головою думати. Хіба мало що ці ненормальні матусі напишуть.

— А раптом я після пологів сама такою стану? — сміялася Настя. — Що ж, мене теж не слухатимеш?

— Тобою я захоплюватимуся, — відповів він і поцілував її. — І зроблю все, що зможу, щоб ти залишалася моєю чудовою дружиною — такою ж гарною й розумною…