Незнайомець передав студентці записку в автобусі, і вона вирішила знайти її адресатку

Марина вмостилася поруч на його олімпійці. Майже п’ять днів вони не бачилися: Павло їздив до міста й повернувся на вихідні. За цей час вона встигла зрозуміти, як сумує. Тепер сиділа з ним на пагорбі за селом і дивилася на захід сонця. Унизу тяглася стрічка річки, лежав луг; за темним лісом удалині незабаром мало сховатися червоне сонце.

Увечері проводів гроза дивом оминула село, гуляння так і не розігнала. О дев’ятій вечора, вже в темряві, компанія повернулася зі станції. Захмелілі господарі відразу всіх посадили за стіл, а Павлик улаштував виставу з наливкою, що несподівано знайшлася в погребі. Світланка збігала додому перевдягтися й попередила бабусю з дідусем. Марині дорогою трапився батько: донька на велосипеді з незнайомим хлопцем його здивувала, але він махнув рукою — доросла, хай веселиться.

Коли наїлися й напилися досхочу, Павлик запропонував Марині втекти. За знайомою лазнею вони приставили до стіни драбину й полізли на дах дивитися на зорі. Нагорі на обох чекав сюрприз: там уже тихенько розмовляли Віктор і Світланка.

— От халепа, дах зайнятий, — Павлик почухав потилицю. — Доведеться інший підшукувати.

— Посунемося, — озвався Віктор. — Усі помістимося.

— Та ні, вам ще говорити й говорити. Не будемо над душею стояти.

Задовольнилися лавкою за подвір’ям, та й на ній просиділи недовго. Насичений день давався взнаки: Марина засинала. Павло доправив її додому на мотоциклі, велосипед пообіцяв привезти вранці.

— Повернувся я тоді, гості вже розходяться, — розповідав він тепер. — Узяв у діда цигарки, пішов потихеньку за лазню. А там наші голуб’ята обіймаються в темряві. Я задкував назад, наче нічого не бачив, щоб не злякати.

— І чим усе скінчилося? — Марині кортіло дізнатися.

— Овва яка цікава!

Він легенько ущипнув її за бік. Вона обурено вереснула від несподіванки й розсміялася.

— Уранці ми поговорили перед пунктом збору, — провадив Павлик. — Щасливий! Наче на курорт вирушає, а не до армії.

— Годі мене мучити! — вона затрясла хлопця, що сміявся, за сорочку.

— Світланка сказала йому, що нареченого не любить. Це мати її заміж підбивала, вони в місті знову спілкуватися почали. Забезпечений, каже, серйозний, із села тебе витягне. Носом крутитимеш — до пенсії в калошах грядки полоти зостанешся. От вона й послухалася, дурненька. Хлопець їй не подобався: грубив, до всього чіплявся. Велів до весілля схуднути й волосся обрізати. Навчання кинути, удома сидіти, дітей народжувати й ростити. За неї все вирішив, навіть не спитав.

— Матінка, видно, сама на гроші тієї родини задивлялася, — співчутливо хмикнула Марина. — От і квапилася доньку прилаштувати.

— Ага, — кивнув Павло. — Тут Світланка Вітю й згадала: було з ким порівняти. Здогадалася нарешті, що наш тихоня боявся їй сказати. Тільки сама теж чекала відмови. Він же її все життя як сестру беріг.

— Виходить, я мало не двоє життів урятувала! Віктор більше не мучиться, Світлана за нелюбого не піде. А могла ж ту записку викинути…

— Не двоє, а щонайменше троє, — Павлик притягнув її ближче. — Ми б без цієї історії теж не познайомилися. Світланка весілля скасувала. Скандал вийшов — мама від її бабусі дізналася, мені розповіла. Цей міський чепурун усі подарунки назад забрав і облаяв її останніми словами.

— Мрія, а не чоловік, — протягнула Марина, уявивши таке прощання.

— Тепер Вітю чекатиме, листи обіцяла писати. Щасливий кінець! — Павлик нарочито ляснув у долоні.

— А Дружок?

Марина згадала розумного пса: саме його кличка допомогла їй знайти адресатів.

— Повернули Світланці. Поки вона вдома, він у неї. На навчання поїде — знову заберемо. Кирилко страшенно сумує, та й собака до нас звикла. Зовсім віддавати шкода.

Край сонця торкнувся лісових верхівок. Мідною річкою пливло запізніле качине сімейство. Павло розповідав про роботу, дитинство, першу бійку, про батькові прочухани за таємні мотоциклетні вилазки. Марина сміялася, слухала й думала, що кращого за цей вечір у її літі мало що було. Хай довкола знайоме село, а не курортне море з пальмами.

Через пів року вона знову приїхала на канікули до батьків. Замість літнього спокою за вікном була зимова казка: помережані морозом шибки, дерева під пухнастим покривалом, ланцюжки слідів на снігу — котячих, пташиних, крихітних мишачих…