Оксана не прийняла наречену сина, але через роки зустріла її в лікарняному коридорі

Обрати міський коледж і підготувати документи допомогла класна керівниця. Вона ж домоглася для здібної учениці місця в гуртожитку та стипендії як для іногородньої. До закінчення школи Оксана побувала в місті лише двічі, обидва рази ненадовго. Вона не знала навіть простого: як дістатися куди треба, що взяти із собою, як розмовляти з людьми. Усе там було незнайомим — дорога, новий порядок, люди. Без дорослої людини, яка підтримала її тоді, закріпитися в місті було б значно важче.

Цю допомогу Оксана пам’ятала все життя. Уже відбувшись у професії, вона щороку вітала вчительку з днем народження та Днем учителя. Класна керівниця не лишилася байдужою до її майбутнього, і Оксана знала, як багато це змінило.

У коледжі найскладнішим виявилося не навчання. Вчитися вона любила й уміла, а обраний економічний напрям їй підходив. Натомість до міського розпорядку, до людей та їхніх звичок доводилося пристосовуватися. На Оксану спершу дивилися скоса, і вона помічала: то виглядає не так, то говорить або робить щось незвичне для оточення. Це не змусило її відступити. Оксана розуміла, що багато чого поки не знає, і вчилася не лише економіки, а й того, як жити в новому для неї місті.

Вона спостерігала за іншими й мотала на вус. Іноді запитувала, іноді мовчки робила висновки. Поряд з економікою опановувала міське життя, і до другого курсу вже не почувалася такою чужою. З’явилися подруги. Додому тепер зовсім не тягло: рідна мазанка стала нестерпною навіть на вигляд, а село здавалося сірим, убогим, непоказним.

Батьки ще довго сумнівалися, що донька втримається в місті. Після другого курсу сумніватися стало важко: Оксана виявилася справжньою бійчинею й уміла перемагати.

— Є чим тобою пишатися, доню, — сказав батько, приїхавши провідати старшу.

Мати нічого не додала, але її погляд говорив про ту саму гордість. Для Оксани це значило багато.

Коледж вона закінчила з червоним дипломом і влаштувалася на місцеву фабрику помічницею бухгалтерки. Зарплата була невелика, зате робота обіцяла зростання: Оксана бачила в ній можливість рухатися далі. Ще одним надбанням стала кімната від підприємства — її виклопотала головна бухгалтерка, літня, жаліслива жінка. Оксана здобула дах над головою. Жила на пташиних правах, та все ж це було незрівнянно краще, ніж лишитися без житла. Тепер у неї були і робота, і власне місце в місті, хай поки що не справді своє.

Роботою вона не обмежилася — вступила на заочне відділення вишу. Продовжувати освіту порадила та сама начальниця, яка з материнською теплотою ставилася до старанної помічниці.

— Здобудеш вищу освіту — зможеш обирати кращі посади, — казала вона з усмішкою. — Не зупиняйся зараз, учися далі.

Після вчительки Оксані знову трапилася людина, якій було не байдуже. Часом здавалося, ніби весь світ складається з таких людей. Це підтримувало її й тішило. До своєї мети вона йшла семимильними кроками: сільська простачка з бідної багатодітної родини, якій пророкували роботу на фермі, зуміла вирватися й влаштувати життя інакше.

Між роботою та заняттями Оксана багато читала, дивилася фільми, вчилася в їхніх героїнь. Життя в глухому селі, далеко від цивілізації, залишило чимало прогалин; тепер вона поспішала надолужити втрачене. Побачення на цьому тлі здавалися дурницями, на які ніколи витрачати сили. І все ж молодість лишалася молодістю, а хлопці не проходили повз неї байдуже.

Свіже сільське повітря ніби збереглося в її зовнішності: чиста шкіра з легким рум’янцем, білосніжні зуби, густе русяве волосся. Особливо вирізнялися великі сірі очі, обрамлені темними віями. Оксана знала, що вродлива, а в місті навчилася ще й підкреслювати свої чесноти. Компліментами та запрошеннями її було не здивувати.

Іншій дівчині така увага запаморочила б голову. Оксану стримувала мета — її провідна зоря. Колись вона неодмінно вийде заміж, але поруч має бути людина, з якою можна вибратися нагору, а не та, що потягне вниз. Місто вже показало їй, як багато важать гроші та зв’язки. Обирати чоловіка слід було серйозно.

Молодий охоронець їхнього офісу Григорій, можливо, й подобався їй. Добра широка усмішка, променисті, веселі очі — симпатичний хлопець. Та потрібен був інший. А поки робота з навчанням забирали стільки сил і часу, що залицяння Григорія лишалися без відповіді. Як і спроби решти молодих людей зблизитися з Оксаною…