Оксана не прийняла наречену сина, але через роки зустріла її в лікарняному коридорі

Святослава вона вперше побачила на святі, влаштованому до ювілею заводу. Один із начальників відділів привів із собою племінника. Той сидів серед керівництва, ближче до чільного місця за столом: молодий, вродливий, у білій сорочці та строгих штанах. Та Оксану привабила не сама лише зовнішність. У його манері триматися відчувалися гідність, сила, упевненість, яку важко було висловити словами.

І ще в нього були дивовижні очі — бірюзові, наче два глибокі озера з прозорою, чистою водою. Оксана була надто молодою, щоб лишитися байдужою до такої краси. Святослав тримався відсторонено, майже холодно. Заводські красуні кокетували з ним, а він не відповідав на загравання. Оксані це подобалося ще більше.

Сама вона спостерігала здалеку. Навіть підійти було страшно, не те що спробувати привернути увагу. Не по Сенькові шапка. Їй, сільській дівчині, яка щойно почала вибиратися нагору, такий молодий чоловік здавався недосяжним. Напевно, довкола нього вистачало стильних красунь із заможних родин — вихованих, упевнених у собі в товаристві. Вони могли б скласти йому пару. Оксана — навряд чи.

Від гучної музики й порожніх світських розмов вона втомилася та вийшла на балкон. З подругами свято було б веселішим, але запрошення отримали лише найкращі працівники відділів. Оксану обрали, їх — ні. Лишившись сама, вона дивилася вниз, на гарний парк у святкових вогнях, де гуляли працівники заводу. Багато хто вже встиг напитися. Оксана мовчки спостерігала за ними; їй не хотілося повертатися до зали, де доводилося підтримувати розмови, що нічого для неї не значили.

Оксана знову робила висновки. Деякі дорослі колеги поводилися некрасиво, говорили зайве, й вона пообіцяла собі на подібних вечорах завжди зберігати стриманість. Не пити, не базікати того, чого не слід.

— Вам там теж стало нудно? — м’яко запитали за спиною.

Оксана обернулася — і на кілька митей втратила дар мови. Перед нею стояв Святослав. Ті самі бірюзові очі дивилися просто на неї. Те, що він підійшов сам, було настільки несподіваним, що вона надовго запам’ятала цю мить.

— Можна я трохи побуду поруч? Мені б тут сховатися.

— А від кого? — нарешті вимовила Оксана.

Добре, що думки не можна прочитати. Він би дізнався, як діє на неї сама його присутність. Втім, Оксана не була певна, що обличчя її не виказує.

— Є тут Жанна, — усміхнувся Святослав. — Не дає мені проходу. Ще трохи — сама заміж покличе. От і шукаю від неї сховку.

— Жанна… — повторила Оксана.

Звісно, вона помітила працівницю юридичного відділу, яка особливо наполегливо вилася довкола нього. Удома в Жанни були чоловік і двоє дітей, але залицятися до Святослава це їй не заважало.

Здалеку він здавався холодним, неприступним принцом. Тепер поруч з Оксаною опинився веселий і приязний молодий чоловік, від якого йшло тепло. Вона помітила в його погляді цікавість, і серце затріпотіло, мов пташка, спіймана в сильце. Оксана намагалася заспокоїтися: напевно, їй лише здається. Та він стояв тут, усміхався їй, і його зацікавленість важко було заперечувати.

Розмова переходила від погоди до нудного, нарочито пишного свята, від свята — до книжок і фільмів. Обох приємно здивувало, як часто збігалися їхні смаки. Непомітно з’явилося «ти», зникла незручність. Вони вже відчували себе ближчими, коли Святослав запропонував піти.

— Нумо краще прогуляємося. Мені тут усе набридло, особливо Жанна. Я їй прямо відмовляю, а вона наче не чує.

Нікого не попередивши, вони втекли зі святкування. Містом ішли, тримаючись за руки, сміялися й їли морозиво. А коли зовсім стемніло, поцілувалися.

Потім почалися побачення, у реальність яких Оксана ще не до кінця вірила. Святослав кликав її то гуляти, то в кіно, то до кафе чи ресторану. Він не повторювався, весь час щось вигадував, щоб здивувати її, потішити, розсмішити. Йому подобався сміх Оксани, і він казав їй про це. Вона була щаслива: розумний, гарний, справжній принц обрав саме її. І справа вже була не в його родині чи становищі — тепер вона пішла б за ним і в тому разі, якби він, як Григорій, працював охоронцем.

Та родина Святослава була заможною й впливовою. Жили вони у Великограді, а сюди приїхали погостювати до брата його батька — того самого заводського керівника. Мати обіймала посаду головної бухгалтерки у столичному торговельному центрі, батько керував відділом департаменту будівництва. Святослав був їхньою єдиною, пізньою й гаряче улюбленою дитиною…